Деінституціалізація

Деінституціалізація закладів для дорослих

Система інституційного догляду не відповідає сучасним підходам, які базуються на рівних правах, безбар’єрності та недискримінації. Альтернативою цій системі є реформа деінституціалізації та впровадження мережі соціальних послуг у громадах.

Деінституціалізація – це перехід від інтернатних закладів до догляду за особами з інвалідністю в громаді. На сьогодні в Україні близько 6% населення мають інвалідність.

Вимога деінституціалізації дорослих осіб з інвалідністю відображена у Конвенції ООН про права людей з інвалідністю.

Україна для виконання вимоги ЄС щодо деінституціалізації має здійснити перехід від догляду за особами з інвалідністю у закладах – до послуг на рівні громади, коли людина навіть маючи найскладніші порушення розвитку живе вдома або у будинку підтриманого проживання – це послуга, коли в умовах максимально наближених до сімейних, домашніх проживають не більше 8-и осіб, які мають при цьому власний простір, речі, самостійно приймати рішення тощо, але з підтримкою асистентів, якщо в цьому є потреба.

Саме тому Міністерство соціальної політики України розробило проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України „Про затвердження Стратегії реформування психоневрологічних, інших інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду за особами з інвалідністю, особами похилого віку” (далі – Стратегії).

Мета Стратегії – забезпечити права осіб з інвалідністю та осіб похилого віку, зокрема створення умов для їхньої повноцінної участі у соціальному і економічному житті.

Цілі, які планується досягти в межах Стратегії:

• усунення передумов і причин, що призводять до порушення прав осіб з інвалідністю та осіб похилого віку;
• соціальна і економічна інтеграція осіб з інвалідністю та осіб похилого віку;
• розвиток системи соціальних та інших послуг в громадах для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку, що сприятимуть їх незалежному життю у громаді та запобігатимуть інституціалізації.

Наразі Міністерство соціальної політики України впроваджує експериментальний проект з організації надання внутрішньо переміщеним особам похилого віку, особам з інвалідністю соціальних послуг стаціонарного догляду, підтриманого проживання за принципом «гроші ходять за людиною».

Деінституціалізація догляду дітей

У 1991 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини і визнала, що сімʼя є найкращим середовищем для виховання, розвитку й становлення особистості. Сімейним кодексом України, Законом України “Про охорону дитинства”, Конвенцією ООН про права дитини, низкою інших актів міжнародного права та законодавства України встановлено, що сімʼя є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення, а також проголошено, що кожна дитина має право на проживання в сімʼї разом з батьками або в сімʼї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до Керівних принципів ООН щодо альтернативного догляду діти мають входити до системи такого догляду лише тоді, коли це абсолютно необхідно та відповідає їхнім інтересам. Перевага надається сімейним формам виховання або усиновленню, що найкращим чином відповідає інтересам дитини

Стратегія забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні

У листопаді 2024 року Уряд ухвалив Стратегію забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024–2028 роки і операційний план заходів на 2024-2026 роки з її реалізації.

Стратегія є комплексним документом, який визначає міжгалузевий характер реформи системи догляду і підтримки дітей та стратегічний напрям діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства у сфері догляду та підтримки дітей в Україні.

Стратегія грунтується на принципах деінституціалізації, прийнятих європейськими країнами, а також фундаментальних цінностях і настановах у сфері формування політики та практик, спрямованих на забезпечення права кожної дитини на зростання в сімейному оточенні. Ухвалення Стратегії також є одним з індикаторів виконання Україною плану Ukraine Facility — програми фінансової підтримки нашої держави від Європейського Союзу.

Стратегія враховує контекст повномасштабної війни і пов’язані з нею виклики, зокрема підвищення ризиків для родин з дітьми опинитись в складних життєвих обставинах через вимушене переміщення, втрату майна і доходу, психологічну та фізичну травматизацію тощо.

Документ визначає шість стратегічних цілей:

• Підвищення спроможності сімей з дітьми здійснювати догляд та виховання дітей, забезпечувати безпечне та сприятливе для розвитку дітей середовище.
• Зростання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у тому числі дітей з інвалідністю, в сімейному оточенні.
• Забезпечення зростання у сімейному оточенні тимчасово переміщених (евакуйованих), примусово переміщених, депортованих дітей, а також дітей з тимчасово окупованої території, території, де ведуться чи можуть вестися бойові дії, які повернуті чи евакуйовані в безпечні регіони України, та їх інтеграція в життя територіальної громади.
• Дотримання прав та інтересів дітей під час реформування закладів, які здійснюють інституційний догляд та виховання, збереження та спрямування ресурсів таких закладів для підтримки дітей та сімей з дітьми у територіальних громадах.
• Забезпечення можливості дітей та осіб, які мають досвід альтернативного догляду та виховання, налагоджувати соціальні відносини, які сприяють їх успішній інтеграції у життя територіальних громад.
• Створення організаційно-правових умов для забезпечення реалізації цієї Стратегії.

Реалізацію Стратегії координує Координаційний центр з розвитку сімейного виховання та догляду дітей — консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України.

Втілення Стратегії дозволить виконати одне з найпріоритетніших завдань — реалізацію права дитини на зростання в безпечному сімейному середовищі із якісним забезпеченням її індивідуальних потреб.