«Буде складно, але воно того варте»: історія Поліни Ляшенко у спецпроєкті «Людина для Людини»

 

 

1. Як довго ви працюєте у сфері соціальної роботи і в якому саме напрямі?

У соціальній сфері я майже десять років. Спочатку працювала в Центрі соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді у місті Пологи Запорізької області. Прийшла туди звичайним фахівцем соціальної роботи. Працювала на посаді виконувача обов'язки директора, потім – пішла в декрет.
Зараз я – фахівчиня мобільної бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства та гендерно зумовленого насильства в Благодійній організації «Посмішка ЮА».

 

2. Розкажіть, будь ласка, як почався ваш кар'єрний шлях?

Я вступила до університету на цю спеціальність — соціальний працівник, паралельно з навчанням пішла працювати. Згодом зрозуміла, що це – моє.
Мені подобається їздити до родин, оцінювати ситуацію, яка склалась у людей, допомагати її покращувати. Іноді сім’ям здається, що все — виходу немає. Але потім приходиш до них вперше, вдруге, втретє, пропонуєш різноманітні виходи, радиш просто дивитися ширше, і люди знаходять в нас опору. Крок за кроком вони йдуть далі за нами, як по стежині. Ми бачимо, що є результат, і наші підопічні цим результатом задоволені.
Завжди приємно усвідомлювати, що ти допомогла вже не одній родині, коли зустрічаєш цих людей на вулиці, а вони не ховаються, а навпаки приходять зі словами вдячності.

 

3. Що входить до ваших основних завдань та відповідальності? 

Разом із командою — психологиня і водій — ми виїжджаємо на виклики до родин у складних життєвих обставинах. Надаємо послугу екстреного кризового втручання у сім'ю, де є постраждалі від домашнього насилля. Вони до нас звертаються на гарячу лінію.  

Ми телефонуємо в поліцію, екстрено реагуємо, виїжджаємо на місце. Далі діємо відповідно до ситуації:або разом із поліцією «забираємо» звідти кривдника, або доставляємо постраждалих до безпечного місця. Найчастіше потерпілі — це жінки з дітьми.

Діти від цього страждають найбільше. Особливо, коли їх мами продовжують терпіти насилля, замовчують це, не звертаються по допомогу.  

Інколи люди навіть не знають, що такі служби, як наша, існують. Часто чуємо: «Я навіть не знала», «Та кому я потрібна?», «Ніхто мені не допоможе». Коли ми дійсно приїжджаємо, допомагаємо, надаємо підтримку цим жінкам та дітям — їхні життя змінюються.

 

4. Чи працюєте ви потім із цими жінками та дітьми, чи надається психологічна підтримка, реабілітація? Чи помічали ви зміни у житті людей після роботи з психологами? 

Завжди є кризове втручання, де психологиня з жінками та дітьми працює одразу «в моменті». Якщо вони потребують довгої психологічної реабілітації, спеціалістка бере їх на довгий супровід.  
Коли постраждалі жінки чи діти, які раніше не зверталися по психологічну допомогу, вперше спілкуються з психологами, — зазвичай одразу після першого сеансу слідує і другий,за їхнім бажанням.

Був випадок, коли мати довго не хотіла вести на терапію сина, в якого вона помічала прояви агресії. Хлопчик так поводився через те, що постійно спостерігав агресивну поведінку батька по відношенню до мами. Вже після першої сесії з хлопцем були помітні зміни на краще. Дитина стала спокійнішою. Згодом ми помітили, що жінка вже і сама була зацікавлена в терапії.

 

5. Як ви оцінюєте вплив вашої роботи як соціального працівника на суспільство?

Можу запевнити, що соціальна сфера — дуже важлива галузь, це і є допомога людям. Хто буде це робити, якщо не ми?
Для того щоб працювати тут, потрібно бути універсальним солдатом, адже до кожної людини потрібен свій підхід.
Доки я була у декреті, то спочатку навіть трохи з острахом думала про повернення на роботу, але потім до мене повернулося відчуття «а хто ж, як не я, допоможе цим людям?». Мені постійно телефонували та запитували, чи прийду я до тієї чи іншої сім’ї, і мені хотілося повернутися, підтримати, допомогти.

 

6. Чи була у вашій роботі ситуація, яка вплинула на вас, змінила ваше світосприйняття? Розкажіть про неї.

Так, зовсім нещодавно сталася одна з таких ситуацій. У нашому Запорізькому районі проживала родина —  мама, тато та син. Здавалося, ніби звичайна родина у звичайному селищі. Ніхто з сусідів не повідомляв про випадки насильства — не знали або ж просто ігнорували.
Одного дня на нашу гарячу лінію зателефонувала жінка з цієї родини, розповіла, що чоловік неодноразово її бив, а зараз взагалі вигнав з дитиною на вулицю. Розповіла, що першу ніч вони з сином ночували на горищі, потім — у якихось людей. Сказала, що боїться повернутися додому: навіть просто зайти взяти речі для себе та дитини. Вона довго не наважувалася нам зателефонувати, бо соромилась і не хотіла, щоб про цю ситуацію хтось дізнався.
Ми одразу зв’язалися з поліцією, зі службою у справах дітей та вирушили на допомогу. Жінку разом із хлопчиком вилучили з родини, відправили у безпечне місце — кризову кімнату. Далі скоординували із кейс-менеджером, який їх супроводжував та допомагав отримати одяг, матеріальні виплати.  

Зараз мама з хлопчиком перебувають в іншій області, у «Затишній домівці» — це місце, де жінки з дітьми можуть безкоштовно перебувати перший рік та адаптуватися до нового життя. Також вона вже влаштувалась на роботу, син ходить у садочок.
Навіть зараз вона телефонує та дякує. Не вірить досі, що так можна було змінити життя. 

 

7. Без яких якостей соціальний працівник не може бути класним фахівцем у своїй справі?

Без вміння спілкуватися з людьми, людяності, чуйності, бажання допомагати.

Важлива небайдужість — до людей, до ситуації, до проблем.

 

8. Як справляєтесь із вигоранням? Як підтримуєте власну емоційну стійкість?

Спілкування з родиною — найкращий спосіб трохи себе розрадити. Тут, звісно, треба вміти перемикатися з роботи на домашню атмосферу, але саме моя родина — це моє заспокійливе. 

 

9. Які поради ви могли б дати людям, які розглядають можливість обрати соціальну роботу як свою майбутню професію?

Буде складно, але воно того варте!
Родини, з якими ми працюємо, — дуже різні. Треба вміти до кожної знайти свій підхід. Проте згодом ви втягнетесь, зрозумієте, де саме потрібні, в чому полягає ваша робота. А там буде і результат — чиєсь життя, змінене на краще.