«Допомагаючи іншому піднятися на гору, я сама наближаюся до вершини»: історія Тетяни Марущак у спецпроєкті «Людина для Людини»

 

 

1. Як довго ви працюєте у сфері соціальної роботи і в якому саме напрямі?

Вперше до соціальної сфери я долучилась у 1991 році, народивши доньку з важкою формою інвалідності, офіційно — у 2007 році, очоливши  Комунальний заклад «Барський міський центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Еверест» і створивши Барську районну асоціацію захисту та допомоги особам з інвалідністю «На крилах віри».

Рішення про всебічну просвіту громадськості, створення дружнього середовища та забезпечення рівних можливостей для осіб з інвалідністю, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей, та підтримки батьків і дітей з інвалідністю давало чудові результати реабілітаційного процесу та інтеграції в суспільство. 

Мультидисциплінарна команда забезпечує безумовну підтримку батькам дітей з інвалідністю, сприяє створенню більш толерантного, рівного та емпатичного суспільства, де кожна особа з функціональними обмеженнями може розкрити свій потенціал та жити повноцінним життям.

У 2021 році я пройшла конкурс на посаду директора Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Барської міської ради, в якому  реабілітаційний центр «Еверест» є одним із шести відділень установи.

 

2. Яка була основна мотивація для вас обрати соціальну роботу як професію?

У кожного в житті є свої труднощі, свої випробування, складні життєві обставини. Для мене інвалідність донечки  – лиш одна із них. На наших життєвих дорогах найважливіше – простягнути один одному руку підтримки та допомоги, можливо, в тому і є сенс випробувань: вони можуть  зблизити, об’єднати, допомогти  кожному з нас відкрити в собі внутрішні джерела мудрості та любові і в такий спосіб зробити нас більш потрібними людьми, а наше суспільство – більш гуманним.

 

3. Що входить до ваших основних завдань та відповідальності ?     

Працюючи директором Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Барської міської ради, ставлю перед собою та колегами такі головні завдання, як проведення соціально-профілактичної роботи, спрямованої на запобігання потраплянню в складні життєві обставини осіб/сімей, які належать до вразливих груп населення. Також – надання особам/сім’ям комплексу соціальних послуг, яких вони потребують, для мінімізації або подолання таких обставин.

 

4. Як ви оцінюєте вплив вашої роботи як соціального працівника на суспільство?

На своїх колег та отримувачів соціальних послуг впливаю своєю життєствердною позицією і вірою в те, що з любов’ю, творчістю, взаємопідтримкою  будь-яка людина здатна долати будь-які життєві випробування. З таким підходом ми забезпечуємо надання більш якісних соціальних послуг громаді

 

5. Які зміни ви спостерігаєте в житті дітей та родин, з якими працюєте?

Коли приходять клієнти, які втратили життєві сили, смисли, мету, віру в справедливість, мають проблеми ментального здоров’я, а через деякий час бачу їхню трансформацію — розумію, що сталося справжнє диво, до якого маю причетність. До того ж, за другою освітою я психолог. Вірю, що знання – це перший крок на шляху до змін на краще. Тому з  початку війни працюю над підвищенням кваліфікації, відвідуючи навчально-терапевтичні курси  (здобула допоміжну спеціальність — кризовий психолог, арт-терапевт, психолог-консультант), оволодівши інструментарієм надання ефективної психологічної допомоги та підтримки.

 

6. Без яких якостей соціальний працівник не може бути класним фахівцем у своїй справі?

  Соціальний працівник не може бути класним фахівцем у своїй справі без вміння бачити світ очима іншої людини. Вважаю, що професійний рівень соціальної роботи вимагає, щоб цю професію обирали люди з особливими особистісними якостями:  комунікативна компетентність, емпатія, щирість, толерантність, резильєнтність, відкритість, бажання допомогти, інтуїція, уважність до людей, спостережливість, позитивне сприйняття.

 

7. Чи була у вашій роботі ситуація, яка вплинула на вас, змінила ваше світосприйняття? Розкажіть про неї.

Свою допомогу запропонувала жінці, військовій медикині, яка повернулася з полону. Вона не хотіла, щоб близькі знали, що вона пережила, та травмувались цими розповідями. Тому прагнула уникати зайвого спілкування, відчувала сором за сам факт потрапляння у полон, мала почуття провини за те що – вже на волі, а побратими ще там залишилися. 

На мене вплинула розповідь захисниці про численні тортури й катування. Жінку в катівні доводили до стану крайньої безпорадності,  душевного й фізичного страждання. Такі зловживання порушують гідність людини і не можуть бути виправдані ніякими обставинами. 

Важливо допомогти людині включитися у громадське життя, щоб з’явилися нові сенси та ресурси.

 

8. Чи була історія, де ваша робота допомогла людині (сім'ї) змінити своє життя на краще? 

Внаслідок повномасштабної війни до нашої громади переїхав дитячий будинок сімейного типу, в якому виховуються одразу 10 дітей підліткового віку, троє із них мають інвалідність. Родина має статус внутрішньо переміщених осіб з міста Олешки Херсонської області, які втратили буквально все: новий дім, майно, заощадження, віру в майбутнє, постійне місце проживання.  Психічний стан сім’ї був зруйнований, вони  пережили евакуацію, полон старшого брата, розстріл собаки на очах у дітей, розлуку  із друзями тощо.

Перед нами стало дуже непросте завдання: як ефективно допомогти  родині впоратися з гострими кризовими станами, забезпечити базові потреби людини та стабілізувати їхній емоційний стан, наголошуючи, що ми – поруч.  Психологи почали працювати з дітьми та їхніми прийомними батьками, які зазнали вторинної травматизації, всі знаходилися в стані хронічного стресу, одні були надзвичайно мовчазними, інші — балакучими (травматичний досвід впливає на частини мозку, що відповідають за мовлення).Сім’я переживала відчуттявтрати і провини. Вони по-справжньому горювали за друзями, будинком, можливостями, демонструючи поведінкові зміни та психологічні розлади. Усю складність впливу війни на дітей і підлітків табагатогранність їхньогожиттєвого досвіду можна осягнути лише завдякисвідченням у формі життєвих історій та їхніх малюнків. 

   Батьки, рятуючи дітей, самі стали розгублені, емоційно нестійкі;    вони віддали свою енергію та увагу на захист себе і своїх рідних; їхнє тіло й мозок не дозволяли переживати емоції на повну силу.У нашій громаді, перебуваючи у відносній безпеці, ми намагалися  повернути їх до своїх емоцій, усвідомлено повторити переживання і відпустити, щоб не створювати їхнього нагромадження в організмі і поступового відсторонення людини від власних переживань і власного тіла. Для подальшого життя родини ми навчали їх турбуватися про себе та про свої емоції. Пояснювали, що поглиблення відключення від власних емоцій може ускладнити їхнє життя після війни. 

 Зараз сім’я повністю охоплена турботою та увагою територіальної громади.

 

9. З якими професійними викликами стикаєтесь у роботі?

Великою проблемою у роботі  вважаю недосконалість та  складнощі психіатричної допомоги  людям, які цього потребують, та їх госпіталізацію до психіатричного закладу

 

10. Чи виникали конфліктні ситуації та як ви їх вирішуєте? Як сприймаєте такі стресові ситуації, чи пропускаєте через себе?

 Останнім часом багато працівників емоційно та фізично виснажені, тому легко вступають у конфлікти. Учасники конфлікту можуть почати сприймати реальність не такою, якою вона є. Інша сторона часто сприймається більш зловмисною, сама собі людина здається нещасною жертвою. Це викликає емоції та сприяє ескалації конфлікту. 

 При стресових навантаженнях важливо мати внутрішні ресурси, тоді легше працювати з клієнтами, які потребують уваги і підтримки. Я допомагаю собі арт-терапевтичним впливом (малювання, спів, кухня, кімнатні рослини тощо).

Застосовую  конструктивні допоміжні техніки самодопомоги: дихання, заземлення, фізичну активність. При складних випадках —  працюю із супервізором, після чого відчуваю своє зростання,  можливості, яких не розуміла до цих важких переживань.

 

11. Як справляєтесь із вигоранням? Як підтримуєте власну емоційну стійкість?

 Я розумію, що вигорання може вплинути на різні сфери життя, включаючи особисте, роботу та здоров'я. Тому, як тільки відчуваю симптоми вигорання — не зволікаю з пошуком допомоги (зміна режиму дня, забезпечення достатньої кількості сну, включення релаксаційних вправ, відпочинок, відпустка, правильне харчування, заняття домашніми справами тощо). 

Радію кожному прожитому дню, адже він – неповторний, подарований мені.

 

12. У чому ви знаходите мотивацію для роботи?

Я усвідомила, що не є ідеальною і ніколи такою не буду, тому  почала вивчати себе. Зрозуміла, що душа болить, коли очищається від болю, образ, претензій до себе і світу, та від почуття відокремленості. Завжди робила кроки назустріч людям, не принижуючи своєї гідності. Головне — бути чесною перед собою і Богом. 

 У роботі мені допомагає розуміння того, що допомагаючи іншому піднятися на гору, я сама наближаюся до вершини.

 

13. Які поради ви могли б дати людям, які розглядають можливість обрати соціальну роботу як свою майбутню професію?

Для того, щоб стати успішним соціальним працівником необхідно:

- безупинно рухатися вперед, 

- уміти пробачати всіх і себе,

- бачити позитивне в людях і подіях,

- формувати позитивні перспективи майбутнього,

- дотримуватися позитивного мислення.

- віднаходити точку своєї рівноваги;
-  не шукати ворогів, а знаходити друзів у спільній справі,

- збагачувати своє внутрішнє Я.