«Задоволення від того, що ти допоміг комусь, — безцінне»: історія Наталії Рябко у спецпроєкті «Людина для Людини»

 

1. Як довго ви працюєте у сфері соціальної роботи і в якому саме напрямі?

Взагалі я раніше працювала в школі. А у 2017-му мене запросили фахівцем з соціальної роботи до сільської ради. Погодилась. Працювала недалеко від дому — це було зручно, бо могла бути поряд з дітьми. Я допомагала різним сім'ям — зокрема, і багатодітним, і одиноким мамам. І все більше розуміла, наскільки для них усіх важлива соціальна підтримка. Потім рік працювала адміністраторкою в ЦНАПі, а вже звідти перейшла до служби у справах дітей.
У 2020 році створили службу на рівні громади і я її очолила. Виходить, що я вже сім років у соцроботі. З них майже чотири – в ССД.

 

2. Яка була основна мотивація для вас обрати соціальну роботу як професію?

Мені подобається робота з сім'ями та дітьми, але з часом я зрозуміла, що на цій роботі я реалізую також свою давню мрію — працювати в галузі права. Ще в школі мені подобалась ця сфера, тому я обрала спеціальність, пов'язану з нею. 

Робота з захистом прав, участь у судових засіданнях та підготовка позовів — все це мене цікавило та приносило задоволення. Щаслива, що знайшла можливість реалізувати себе як фахівець у соціальній сфері, поєднуючи це з моїм захопленням.

 

3. Що входить до ваших основних завдань та відповідальності?

Основна моя задача — забезпечувати захист прав та інтересів дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Я відповідаю за контроль над виховною роботою в наших школах та слідкую, щоб усі діти відчували себе захищеними й мали підтримку.

Моя головна мета — зробити життя дітей у громаді безпечним та комфортним, незалежно від їхнього становища. Хочу підкреслити важливість захисту прав кожної дитини, бо не всі батьки розуміють, що своїми діями чи бездіяльністю можуть порушувати права власних дітей. 

Ми надаємо батькам необхідну інформацію та підтримку, щоб вони могли захистити права своїх дітей і звернутися по допомогу до відповідних органів. У всього, що ми робимо, одна мета — забезпечити кожній дитині можливість щасливого та безпечного дитинства.

Наприклад, коли діти стикаються з булінгом або кібербулінгом, чи трапляються випадки домашнього насильства, коли дитина відчуває кривду від різних родичів, а не лише від батьків. Важливо, щоб дитина знала, що може поділитися своїми почуттями з нами, і ми допоможемо їй зрозуміти, що це не нормально і що її права порушуються. Ми працюємо над тим, щоб допомогти батькам розібратися в ситуації і зробити все можливе для захисту дитини і її прав. 

4. Як ви оцінюєте вплив вашої роботи як соціального працівника на суспільство?

Наприклад, раніше таке питання, як домашнє насильство, майже не розглядалося. Це було нормою. “Б'є — значить любить”. Страшна фраза.  

Особливо стосується це психологічного насильства, яке часто важко виявити. Почала про це говорити з колегами, друзями, і це відкрило їм очі на проблему. Знайшли сім'ю, в якій мати мала алкогольну залежність, і тому не піклувалася про свою маленьку дитину. З'ясувавши ситуацію, ми зрозуміли що ця жінка сама є жертвою, бо страждала від психологічного насильства з боку своєї свекрухи. Завдяки нашій підтримці, жінка пройшла реабілітацію, змінила життя, вийшла на роботу і головне — зберегла свою родину. 

Це показало, наскільки важлива наша робота для оточуючих. Зараз, коли виникають конфлікти у моїх друзів, вони йдуть за порадою до мене. Важливо розуміти, що насильство в сім'ї — це серйозна проблема, і ми повинні разом працювати, щоб її вирішити.

 

5. Які зміни ви спостерігаєте в житті дітей та родин, з якими працюєте?

Діти зростають і разом із цим починають говорити про свої проблеми. Наприклад, я часто чую від них, що вони відчувають себе пригнічено, коли батько чи мати довго працюють або коли їх часто немає вдома.  

Для мене важливо, щоб діти відчували, що можуть відкрито говорити про свої почуття. Тоді ми можемо спробувати знайти способи допомогти їм впоратися з цим. Наприклад, можемо запропонувати їм взяти участь у сімейних заходах у центрі культури чи дозвілля. Це може стати хорошою можливістю спільно провести час всією родиною, щоб дитина почувалася ближче до своїх батьків.  

Крім того, ми організовуємо батьківські групи, щоб вони могли обговорювати свої проблеми й ділитися досвідом із іншими батьками. Так ми хочемо підтримати сім'ї у важкі моменти і допомогти їм стати ближче у всіх сенсах.

 

6. Без яких якостей соціальний працівник не може бути класним фахівцем у своїй справі?

Мабуть, це відповідальність, людяність. Важливо не судити людей. Це, мабуть, найгірше, коли ми ставимо клеймо на людину без розуміння її ситуації.  

Так, важко сприймати людей такими, які вони є, але потрібно цьому навчатися. Коли колеги починають засуджувати когось за поведінку, я намагаюся пояснити, що можливо є причини, про які ми не знаємо. Важливо не вішати на людину “ярлики” та не судити про її цінність за однією ситуацією чи дією.

7. З якими професійними викликами стикаєтесь у роботі?

У нашій роботі часто здається, що годин в добі не вистачає.  

Законодавство постійно змінюється, і ми не завжди встигаємо оновлювати наші процедури. Наприклад, коли ми вилучаємо дитину з сім'ї — маємо її десь розмістити. Інколи це тимчасове влаштування до родичів або знайомих, але якщотакої можливості немає — ми шукаємо патронатну родину або маємо віддати дитину в інституційний заклад. Іноді дитина може провести ніч у притулку, що мені особисто не подобається.  

Часто ситуації не такі страшні, як здаються на перший погляд, і ми можемо працювати з батьками, щоб уникнути довготривалого вилучення дитини з родини. Такі ситуації — це реальність, з якою нам доводиться стикатися щодня.

 

8. Як справляєтесь із вигоранням? Як підтримуєте власну емоційну стійкість?

Нещодавно я була на навчанні з ментального здоров'я, і там нам дійсно давали корисні поради. Найголовніше, про що нам говорили — це підтримка та розуміння від близьких людей. Це допомагає не вигорати. Зустріч із колегами з інших районів або громад допомагає відчути, що ми не самі зі своїми проблемами.

Також я помічаю, що у нашій сфері є проблема з плинністю кадрів. Багато людей приходять не підготовлені. Через це проблеми в сім'ях не вирішуються вчасно, а це шкодить дітям.

Нещодавно ми з колегами взялися навчати новачків. Впевнена, що спілкування та обмін досвідом допомагають уникнути вигорання. Важливо мати підтримку серед колег і разом шукати рішення для складних ситуацій.

9. У чому ви знаходите мотивацію для роботи?
Думаю, що головна причина — це любов до своєї професії. Якщо ти не любиш свою роботу — то не варто її продовжувати, бо це не буде корисно ні для тебе, ні для оточуючих.
Мені важливо постійно покращувати свої навички, тому я шукаю безкоштовні тренінги та навчальні заходи, які допоможуть мені в роботі. Нещодавно отримала можливість навчатися разом із прокурорами з усієї України, я цьому дуже рада.

Моя сім'я підтримує мене, і це дуже важливо для мене. Я намагаюся знаходити час для роботи над собою, але при цьому не допускаю перевантаження, бо я знаю, що це може призвести до вигорання.

Тож, моя головна мотивація на роботі —  любов до професії, підтримка сім'ї і бажання постійно розвиватися.

10. Які поради ви могли б дати людям, які розглядають можливість обрати соціальну роботу як свою майбутню професію?

Мені здається, соціальна робота — гарний вибір для людей, які мають цілі, але з якихось причин не можуть реалізувати їх у своїй першій обраній сфері діяльності.

Наприклад, якщо ти завжди мріяв стати адвокатом, але не зміг досягти цього через певні життєві обставини, то соціальна робота може стати відмінною альтернативою. Тут ти також будеш працювати з юридичними аспектами, захищати права людей і знаходити задоволення в цьому процесі.

Або якщо ти завжди мріяв про кар'єру в медицині, але за певних обставин не зміг, то соціальна робота може дати тобі можливість «лікувати» сім'ї, підтримувати їх у складних життєвих ситуаціях і, таким чином, реалізувати себе.

Або ж, якщо  ти мріяв про роботу психолога — соціальна робота може стати для тебе ідеальним варіантом. Тут ти будеш допомагати людям досягати своїх цілей, змінювати життя.

Коли ти бачиш результат своєї роботи і відчуваєш, що змінив життя людини на краще, — це надихає. Можливо, ніхто не скаже тобі «дякую» та не вручить грамоту, але задоволення від того, що ти допоміг комусь — безцінне. І це є головним мотиватором для мене і, сподіваюся, для багатьох інших фахівців.