Історії з Центрів Життєстійкості

Історія з ЦЖ Гнівань

Кожна громада має своїх рушіїв — людей, які бачать потребу і не чекають рішень згори, а беруть відповідальність за її розвʼязання на себе. У Гніванській громаді на Вінниччині однією з таких людей є Ольга Бобрусь. Вона — керівниця громадської організації «Центр Промінь надії», адвокаційниця, проєктна менеджерка. А з 2025 року — соціальна менеджерка новоствореного Центру життєстійкості, який уже змінює життя громади. Вона пересувається з ходунками і це дозволяє їй краще розуміти потреби тих, кого часто не чують.

«Я добре знаю, що таке стикатися з бар’єрами — фізичними, психологічними, суспільними. Тому працюю над тим, щоб інші долали їх легше. Центр життєстійкості — це не про допомогу згори. Це про професійну підтримку поруч та дружнє плече однодумців, на яке можна спертися, коли важко» — каже Ольга.

Із початком повномасштабної війни до Гнівані переїхали багато внутрішньо переміщених осіб. Ольга разом із командою вже тоді почала організовувати для них заходи, знайомити з місцевими, залучати до волонтерства. У себе вдома жінка відкрила “Пункт незламності” для односільчан. Паралельно працювала над адвокацією інклюзивності та ініціювала дослідження потреб громади. Так з’явилась ідея створити простір, де всі ці потреби можуть бути системно закриті.

Під час участі у Національному форумі захисту прав осіб з інвалідністю у грудні 2024 року Ольга почула про модель Центрів життєстійкості. Там же зустріла міністерку соціальної політики Оксану Жолнович і радницю–уповноважену Президента України з питань безбар'єрності Тетяну Ломакіну, які надихнули її діяти. А коли повернулась — з’ясувалося, що Гніванська міська рада вже має схожі плани. Тож, згодом ідея стала реальністю. Із лютого 2025 року Центр життєстійкості запрацював у громаді.

«Життєстійкість — це не лише здатність витримати, коли важко. Це про те, щоб знайти в собі силу йти далі. Це вміння просити про допомогу, коли тобі вона потрібна. Ми створили цей Центр, де кожна людина може відчути: я не сам і я не сама» — ділиться Ольга.

Опора для кожного та кожної

Центр життєстійкості відкритий для всіх жителів громад . Сюди приходять родини військових і ветерани — їм важливо мати безпечний простір, де можна просто поговорити, поступово звикати до нових обставин і отримувати підтримку. Особливе значення Центр має для людей з інвалідністю: тут вони не лише отримують послуги, а й беруть участь у змінах — як експерти з власним досвідом, як рушії трансформацій. Частими гостями є жінки та діти — для них організовують заняття, що допомагають відновитися емоційно, відчути себе в ресурсі. А ще — внутрішньо переміщені особи, які шукають нові зв’язки, знайомляться з місцевими, інтегруються в громаду. І всі ці люди знаходять у Центрі те, що так потрібно зараз кожному з нас — відчуття спільноти.

Підтримка для тих, хто допомагає іншим

Центр має широку партнерську мережу — співпрацює з пожежною частиною, школами, бібліотеками, дитячим центром та Центром соціальних послуг. Команда проводить тренінги для фахівців, які працюють з людьми — про емоційне вигорання та способи відновлення.

Важливий фокус — підтримка ветеранів у віддалених селах громади, де люди часто залишаються сам на сам зі своїми переживаннями. Центр започаткував виїзди мобільної бригади, у якій працює також військовий капелан — волонтер проєкту.

Нещодавно двоє працівниць Центру — Ольга та практичний психолог — пройшли навчання за програмою ВООЗ «Самодопомога+». Тож, відтепер розпочнуться навчальні групи для жителів громади.

Для довідки

Центри життєстійкості — це безбар’єрні простори у громадах, де кожен може отримати фахову психосоціальну підтримку, взяти участь у тренінгах, групах самодопомоги чи просто знайти місце для відновлення.

Їх створює Міністерство соціальної політики України у партнерстві з громадами в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», ініційованої Першою леді Оленою Зеленською.

Проєкт покликаний зробити психологічну підтримку доступною, людяною та зрозумілою для кожного.