Наказ Міністерства соціальної політики України
Про затвердження Стратегічного плану діяльності Міністерства соціальної політики України на 2020 бюджетний рік і два бюджетні періоди, що настають за плановим (2021–2022 роки)

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства соціальної політики України

07.02.2020 № 97

 Стратегічний план

діяльності Міністерства соціальної політики України на 2020 бюджетний рік і два бюджетні періоди,

що настають за плановим (2021–2022 роки)

1. Мета (місія), стратегічні цілі

Місія Міністерства соціальної політики України полягає в формуванні та реалізації державної соціальної політики, спрямованої на створення умов для інтеграції осіб з інвалідністю у суспільне життя, забезпечення прав та інтересів дітей, сприяння їх вихованню у сімейному середовищі, надання соціальної підтримки особам і сім’ям, які перебувають у складних життєвих обставинах та самостійно не можуть їх подолати, забезпечення гідної старості, створення середовища рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків.

З урахуванням цілей, визначених для Мінсоцполітики у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, схваленій Постановою Верховної Ради України від 04.10.2019 № 188-IХ (далі – ціль 3.1, ціль – 3.2, ціль – 3.3, ціль – 3.4), та Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, затверджених Указом Президента України від 30.09.2019 № 722, Мінсоцполітики  визначено стратегічні цілі на 2020–2022 роки:

створення сприятливого середовища для людей з інвалідністю (ціль 3.1);

забезпечення захисту прав дітей та підтримка сімей з дітьми (ціль 3.2);

соціальна підтримка сімей, що опинилися у складних життєвих обставинах, та інших категорій населення (ціль 3.3);

створення умов для забезпечення достойної старості  громадян похилого віку (ціль 3.4).

2. Створення сприятливого середовища для людей з інвалідністю

2.1. Аналіз ситуації

На сьогодні в Україні кількість осіб з інвалідністю становить близько 2,7 млн, у тому числі понад 1,3 млн осіб з інвалідністю ІІІ групи, які переважно можуть працювати.

При цьому мінімальна соціальна виплата особі з інвалідністю становить 1,6 тис. грн (для порівняння: у грудні 2019 року мінімальна заробітна плата становила 4,2 тис. грн, середня заробітна плата – 12,3 тис. гривень). Вирішення питання працевлаштування осіб з інвалідністю сприятиме збільшенню їхніх доходів та зменшенню рівня бідності цієї категорії населення.

Протягом 2013–2018 років за сприяння служби зайнятості щороку працевлаштовувалось близько 13 тис. осіб з інвалідністю, що становить 1,5 % чисельності осіб з інвалідністю, які можуть працювати. Підприємствами УТОГ, УТОС та інших громадських організацій осіб з інвалідністю забезпечено працевлаштування близько 6 тис. осіб з інвалідністю.

Проблеми полягають у тому, що для осіб з інвалідністю, які хочуть і можуть працювати, не завжди забезпечуються належні умови, а для осіб з інвалідністю, які не можуть працювати за станом здоров’я, не завжди забезпечується гідний рівень утримання та догляду.

2.2. Основні проблеми, які передбачається розв’язати:

низька конкурентоспроможність осіб з інвалідністю на ринку праці, пов’язана насамперед із недостатнім рівнем освіти і професійної підготовки, відсутністю відповідних навичок і досвіду;

відсутність у роботодавців стимулів працевлаштовувати осіб з інвалідністю;

недостатня ефективність системи забезпечення осіб з інвалідністю технічними засобами реабілітації і відсутність умов для безбар’єрного доступу до місця роботи;

проведення реабілітації осіб з інвалідністю фрагментарно, несвоєчасно та здебільшого формально, що протидіє зменшенню негативних наслідків і  запобіганню інвалідизації.

2.3. Цілі та завдання до 2022 року:

формування механізмів стимулювання роботодавців до працевлаштування осіб з інвалідністю;

забезпечення конкурентоспроможності осіб з інвалідністю на ринку праці;

удосконалення системи забезпечення осіб з інвалідністю технічними та іншими засобами реабілітації;

удосконалення системи забезпечення реабілітаційними послугами осіб з інвалідністю.

2.4. Конкретні дії у 2020 році:

проведення інформаційно-роз’яснювальної кампанії для популяризації працевлаштування осіб з інвалідністю;

проведення інформаційної кампанії (відеоролики, зовнішня реклама, залучення публічних людей, публічні заходи) з метою заохочення осіб з інвалідністю до навчання, а роботодавців – до забезпечення стажування осіб з інвалідністю;

проведення заходів до Міжнародного дня людей з інвалідністю з метою обговорення найбільш важливих для них питань та привернення уваги суспільства до проблем інклюзивності;

сприяння забезпеченню належного фінансування програм реабілітації осіб з інвалідністю відповідно до визначеної потреби;

розроблення змін до законодавства щодо перегляду механізму підтримки працевлаштування осіб з інвалідністю та діяльності соціальних підприємств;

удосконалення механізму супроводу осіб з інвалідністю при працевлаштуванні та адаптації на робочому місці;

надання громадським об’єднанням осіб з інвалідністю фінансової підтримки для виконання програм, проектів і заходів відповідно до пріоритетів державної політики та цілей Програми діяльності Кабінету Міністрів  України.

2.5. Показники ефективності та критерії досягнення цілей:

із числа усіх працездатних осіб з інвалідністю працевлаштовано 40 % та зареєстровано 20 % фізичних осіб – підприємців; 10 % від усіх підприємств є соціальними;

забезпечення технічними засобами реабілітації 100 % осіб, які їх потребують;

забезпечення реабілітаційними послугами 100 % осіб з інвалідністю / дітей з інвалідністю, які потребують реабілітації.

3. Забезпечення захисту прав дітей та підтримка сімей з дітьми

3.1. Аналіз ситуації

Щороку збільшується кількість сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, що приводять до направлення дітей у заклади інституційного догляду та виховання (далі – інституційні заклади). На сьогодні близько 100 тис. дітей перебувають в інституційних закладах, 90 % з них не готові до життя в соціумі, 92 % дітей мають батьків, з них близько 30 % можуть повернутися у сім’ї.

Щороку близько 8 тис. дітей потрапляють до притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, близько 13 тис. дітей перебувають в стані гострого неблагополуччя, з яких 30 % вилучається із небезпечного середовища. Близько 5 тис. дітей страждають від кримінальних правопорушень, у тому числі понад 1 тис. – від тяжких та особливо тяжких злочинів.

На кінець 2019 року обліковано понад 95 тис. звернень з приводу домашнього насильства, що на 11 % більше порівняно з аналогічним періодом 2018 року. У службах у справах дітей обліковано понад 2 000 дітей, які постраждали від жорстокого поводження з ними. Усім дітям, які постраждали від різних видів насильства, було надано відповідну допомогу. В центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді обліковувалось близько 6 тис. сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у яких виявлено жорстоке поводження, зокрема домашнє насильство. У таких сім’ях виховується близько 2 тис. дітей. Загалом соціальними послугами, спрямованими на боротьбу із домашнім насильством, було охоплено понад 12 тис. осіб.

На сьогодні привсіх районних державних адміністраціях та міських радах міст обласного значення утворені та функціонують служби у справах дітей, але їхні кадрові ресурси є недостатніми для забезпечення належного рівня соціального захисту дітей – мешканців відповідної території.

Станом на 31.12.2019 кількість дітей в Україні становила близько 7 млн, при цьому в службах у справах дітей нараховувалось близько 3 тис. штатних одиниць (в окремих районних державних адміністраціях у таких службах працювали 1–2 особи). Станом на 01.01.2020 утворено лише 220 служб у справах дітей (22,5 %) у 979 об’єднаних територіальних громадах.

Відсутність достатньої кількості соціальних працівників, фахівців із соціальної роботи на рівні громад призводить до неможливості вчасного виявлення проблем у сім’ях з дітьми та надання їм допомоги.    

3.2. Основні проблеми, які передбачається розв’язати:

відсутність належної фахової підтримки сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, внаслідок недостатньо активної позиції місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо розвитку необхідних послуг у громаді;

неналежний рівень кадрового та фахового забезпечення служб у справах дітей, органів судової влади, відсутність фахівців із соціальної роботи у громадах;

відсутність соціальних і реабілітаційних послуг на рівні громади за місцем проживання дітей, у тому числі дітей з інвалідністю, призводить до того, що батьки дітей з особливими освітніми потребами вимушені влаштовувати їх в інституційні заклади, оскільки необхідні дітям послуги є територіально недоступими;

відсутність єдиних підходів до реформування інституційних закладів, що належать до сфери управління різних центральних органів виконавчої влади;

низький рівень відповідального батьківства, високий рівень домашнього насильства, що зумовлює влаштування дітей до інституційних закладів;

втягнення дітей у різні форми торгівлі людьми (втягнення в порнобізнес, жебрацтво тощо);

замовчування проблеми домашнього насильства, у тому числі стосовно дітей та за участю дітей;

недостатня кількість спеціалізованих служб підтримки для постраждалих осіб, в тому числі для дітей, в адміністративно-територіальних одиницях регіонів;

неналежний рівень реагування суб’єктів взаємодії, які здійснюють заходи у сфері протидії та запобігання домашньому насильству, під час виявлення дітей,які постраждали від домашнього насильства або його вчинили,  організації надання їм допомоги та захисту.

3.3. Цілі та завдання до 2022 року:

забезпечення для дітей та сімей з дітьми вільного доступу до послуг відповідно до їхніх потреб. Створення в кожній об’єднаній територіальній громаді служби у справах дітей, яка забезпечуватиме захист прав дітей на відповідній території;

активний розвиток базових соціальних послуг на рівні територіальних громад, зокрема, шляхом:

- введення посад фахівців із соціальної роботи і соціальних менеджерів в кожній об’єднаній територіальній громаді з розрахунку не менше ніж 1 фахівець із соціальної роботи на 4 тис. мешканців у сільській місцевості та не менше ніж 1 соціальний менеджер у містах з чисельністю мешканців понад 30 000;

- забезпечення визначення потреб громади в послугах для дітей та сімей з дітьми, їх надання, моніторингу та оцінювання якості;

- забезпечення виявлення дітей з порушеннями розвитку, особливими освітніми потребами, а також сімей з дітьми на ранніх етапах вразливості та надання необхідної допомоги;

- організації надання дітям з інвалідністю, іншими порушеннями розвитку соціальних послуг (денний догляд, супровід під час інклюзивного навчання, „персональний асистент” та інші) в громадах за рахунок бюджетних коштів через механізм соціального замовлення;

забезпечення підготовки працівників органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, надавачів послуг з питань захисту прав дитини, розвитку та надання послуг;

забезпечення функціонування органів, закладів та служб, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії жорстокому поводженню, в тому числі домашньому насильству, відносно дітей;

забезпечення функціонування патронатних сімей відповідно до потреб громади;

посилення відповідальності батьків за догляд та виховання дітей, організація надання їм допомоги у вихованні дітей;

розроблення та впровадження корекційних програм для батьків за рішенням суду з метою формування у них навичок відповідального батьківства;

вдосконалення механізмів підтримки малолітніх та неповнолітніх батьків;

організація заходів, спрямованих на підвищення престижу сім’ї, посилення мотивації до реєстрації шлюбу та відповідального батьківства;

розвиток у громадах сімейних форм виховання та форм виховання, наближених до сімейних;

реформування інституційних закладів з урахуванням інтересів кожної дитини та потреб громади;

організація навчань для суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, з метою ідентифікації дітей, постраждалих від торгівлі людьми;

проведення інформаційних кампаній з протидії торгівлі людьми для унеможливлення втягнення дітей у торгівлю людьми;

проведення інформаційних кампаній для привернення уваги громадськості до проблематики насильства у різних його проявах, формування нульової толерантності до цього явища;

активізація роботи щодо створення спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб в адміністративно-територіальних одиницях регіонів;

популяризація соціально відповідального бізнесу, який провадить діяльність з урахуванням нульової толерантності до проявів  насильства.

3.4. Конкретні дії у 2020 році:

розроблення нормативно-правових актів у частині повноважень об’єднаних територіальних громад щодо провадження діяльності з усиновлення та утворення прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу;

удосконалення порядку визначення потреб громади у послугах для дітей та сімей з дітьми;

удосконалення порядку надання соціальних послуг шляхом соціального замовлення та компенсації надавачам вартості соціальних послуг;

розроблення і затвердження державних стандартів соціальних послуг для дітей з інвалідністю;

розроблення положення про діяльність мобільних бригад для надання соціальних послуг за місцем проживання дітям з інвалідністю та сім’ям з дітьми;

врегулювання питань призначення, припинення та виплати державної допомоги на дітей батькам, які влаштовують їх до інституційних закладів на цілодобове перебування;

сприяння розвитку інфраструктури для батьків з маленькими дітьми, зокрема, запровадження утворення дитячих кімнат для надання особам, які працюють, послуг з тимчасового догляду за дітьми;

вивчення питання необхідності нормативно-правового врегулювання єдиного підходу до створення та функціонування сімей, які взяли на виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які залишились без піклування батьків, визначення обґрунтованої кількості дітей у них, введення спеціалізації таких сімей;

сприяння збільшенню розміру державної соціальної допомоги на дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях;

розроблення методології визначення потреби у навчанні / підвищенні кваліфікації фахівців інституційних закладів під час реформування закладу;

сприяння нормативно-правовому врегулюванню заборони на влаштування до інституційних закладів дітей віком до трьох років;

проведення національних, регіональних і місцевих інформаційно-комунікаційних кампаній для привернення уваги громадськості до проблематики насильства у різних його проявах, формування нульової толерантності до цього явища;

забезпечення цілодобового безоплатного прийому звернень з питань запобігання та протидії домашньому насильству, торгівлі людьми, насильству за ознакою статі, насильству стосовно дітей.

3.5. Показники ефективності, критерії досягнення цілей:

збільшення відсотка громад, у яких впроваджено не менше ніж чотири базові соціальні послуги із числа визначених у Законі України „Про соціальні послуги”;

забезпечення утворення служб у справах дітей у кожній об’єднаній територіальній громаді;

забезпечення кожної об’єднаної територіальної громади фахівцями із соціальної роботи відповідно до нормативу (не менше ніж 1 фахівець із соціальної роботи на 4 тис. населення);

збільшення відсотка охоплення дітей, які постраждали від жорстокого поводження, у тому числі домашнього насильства, та / або є кривдниками, відповідною допомогою;

зниження відсотка дітей, які перебувають в інституційних закладах згідно із заявами батьків, від загальної кількості дитячого населення як показник спроможності батьків працювати та особисто виховувати своїх дітей;

зменшення відсотка дітей, від яких відмовилися батьки, від загальної кількості таких випадків;

збільшення відсотка дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштованих у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, під опіку / піклування, в малі групові будинки від загальної кількості таких дітей;

зменшення кількості дітей, виведених із сімейних форм виховання до досягнення повноліття або влаштування у заклад професійної (професійно-технічної), передвищої або вищої освіти (крім повернення у біологічну сім’ю та усиновлення);

скорочення щороку кількості інституційних закладів на 10 % від загальної кількості таких закладів (спеціальних інституційних закладів – на 5 %);

створення мережі спеціалізованих служб підтримки для постраждалих осіб, які надають послуги усім постраждалим особам.

4. Соціальна підтримка сімей, що опинилися у складних життєвих обставинах, та інших категорій населення

4.1. Аналіз ситуації

Значна кількість сімей перебуває у складних життєвих обставинах тривалий час. Найчастіше вони страждають через низькі доходи та конфліктні ситуації між членами сім’ї та особами, які проживають поряд. До групи підвищеного ризику потрапляння в ситуацію насильства належать особи з інвалідністю, люди похилого віку, внутрішньо переміщені особи, жінки із сільської місцевості.

Сім’ї, що опинилися в складних життєвих обставинах, отримують соціальну допомогу, в тому числі фінансову, яка спрямовується на сприяння виходу із кризових ситуацій та подолання складних життєвих обставин.

Одними із видів соціальної допомоги є надання житлових субсидій та допомога малозабезпеченим сім’ям. Так, станом на 27.12.2019 житлову субсидію отримували 3,4 млн домогосподарств. Станом на 31.12.2019 державну соціальну допомогу отримували 224,1 тис. малозабезпечених сімей. Середній розмір платежів за житлово-комунальні послуги в опалювальний період становить понад 70 % середньої пенсії в Україні та понад 20 % середньої заробітної плати.

Водночас у багатьох випадках соціальна допомога не стимулює членів сім’ї (непрацюючих працездатних осіб) долати складні життєві обставини та повертатися до активного економічного та соціального життя. Через споживацьке ставлення малозабезпечених осіб до державної допомоги щороку зростають витрати на неї.

У 2019 році проведено реформу надання громадянам пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг шляхом запровадження грошової форми їх надання. На 27.12.2019 загальна кількість отримувачів житлових субсидій становила 3 405 205 сімей, з них у готівковій формі отримували субсидію  2 751 292 сім’ї.

4.2. Основні проблеми, які передбачається розв’язати:

соціальна допомога не стимулює членів сім’ї подолати складні життєві обставини та повернутися до активного економічного та соціального життя;

низький рівень охоплення державною підтримкою сімей, які її найбільше потребують;

недостатній контроль з боку держави за дотриманням законодавства під час надання соціальної підтримки окремим категоріям громадянам;

недостатня кількість спеціалізованих служб підтримки для осіб, постраждалих від насильства, в тому числі дітей, в адміністративно-територіальних одиницях регіонів.

4.3. Цілі та завдання до 2022 року:

посилення адресності надання житлової субсидії населенню, спрямовуючи її тим категоріям громадян, які не в змозі самостійно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги;

сприяння підвищенню рівня забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб та дітей, які входять до складу малозабезпечених сімей;

стимулювання економічної активності та зайнятості малозабезпечених сімей – одержувачів державної соціальної допомоги через зміну механізмів надання соціальної допомоги;

спрощення доступу громадян до адміністративних сервісів для отримання соціальної підтримки;

посилення адресності надання державної соціальної підтримки найбільш незахищеним верствам населення та забезпечення контролю під час її надання;

забезпечення доступу постраждалих осіб незалежно від віку та стану здоров’я до комплексних послуг, орієнтованих на їхні потреби, та отримання таких послуг з урахуванням  територіального розміщення;

проведення скоординованих національних, регіональних і місцевих інформаційно-комунікаційних кампаній для дітей, молоді, дорослих, осіб похилого віку, спрямованих на запобігання  всім формам насильства.

4.4. Конкретні дії у 2020 році:

проведення інформаційно-роз’яснювальної кампанії серед населення з питань надання громадянам пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі;

розроблення нормативно-правових актів щодо нівелювання проблемних питань, які виникають під час практичної реалізації порядку надання громадянам пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі;

сприяння збільшенню розмірів допомоги найбільш вразливим верствам населення;

запровадження зміни механізмів надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям та допомоги на дітей одиноким матерям;

розширення переліку суб’єктів упровадження програмного комплексу „Інтегрована інформаційна система „Соціальна громада”;

розроблення нормативно-правових актів щодо запровадження механізмів контролю з боку держави за додержанням законодавства під час надання соціальної підтримки;

започаткування гарячої телефонної лінії (15-47) для осіб, постраждалих від торгівлі людьми, домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, та яким загрожує вчинення такого насильства.

4.5. Показники ефективності, критерії досягнення цілей:

збільшення на 50 % кількості осіб, які повернулися на ринок праці або відкрили власну справу, із числа непрацюючих працездатних осіб – членів малозабезпечених сімей;

зменшення відсотка сімей, що перебувають у стані бідності;

зменшення зловживань під час надання соціальної підтримки (державна допомога, житлові субсидії, пільги тощо);

зростання відсотка громадян, які для отримання соціальної підтримки звертаються із заявою та необхідними документами до фронт-офісів об’єднаних територіальних громад, ЦНАП;

поширення серед громадськості нульової толерантності до проявів насильства.

5. Створення умов для забезпечення гідної старості громадян похилого віку

5.1. Аналіз ситуації

Для переважної більшості людей похилого віку пенсія є єдиним джерелом доходів для існування. При цьому особи, які отримують малі пенсії, потребують додаткового соціального забезпечення.

Станом на 31.12.2019 із 11,3 млн пенсіонерів 82,1 % отримували пенсію до 4 000 грн, у тому числі 35,5 % – до 2 000 грн, 34,2 % – від 2000 до 3000 грн, 12,4 % – від 3 000 до 4 000 гривень.

На сьогодні переважна частина працюючого населення отримує офіційну заробітну плату, що не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати (у 2019 році з 10,3 млн працюючих – 53,8 %, у 2018-му – 60,0 %, у 2017-му – 62,8 %), і лише 5 % беруть участь у системі недержавного пенсійного забезпечення (при цьому більшістю внески сплачуються нерегулярно і в недостатніх розмірах). Водночас при незмінних демографічних умовах, коли чисельність населення у віці понад 60 років зростає, кількість економічно активного – зменшується (зменшення народжуваності, міграційні процеси), а стимули до формування заощаджень на старість відсутні, рівень пенсійного забезпечення майбутніх пенсіонерів буде знижуватися.

Проблемою для людей похилого віку є недостатньо розвинена система надання соціальних послуг, відсутність  інклюзивного середовища, що не дає їм можливості інтегруватися в соціум, вести повноцінне життя.

5.2. Основні проблеми, які передбачається розв’язати:

обмеженість фінансового ресурсу пенсійної системи, зумовлена високим демографічним навантаженням і тіньовою зайнятістю;

недостатнє заохочення населення працездатного віку до сплати страхових внесків;

відсутність стимулів до накопичення коштів на старість;

  відсутність належного державного регулювання щодо надання соціальних послуг особам похилого віку, у тому числі приватних;

відсутність новітніх технологій у сфері догляду за особами похилого віку.

5.3. Цілі та завдання до 2022 року:

спрощення системи солідарного пенсійного страхування;

перегляд стимулів до сплати єдиного соціального внеску;

стимулювання відповідального ставлення до фінансів та їх накопичення на старість;

створення умов для безпечного добровільного пенсійного накопичення;

запровадження обов’язкової професійної накопичувальної пенсійної системи;

забезпечення розвитку та належне державне регулювання надання соціальних послуг особам похилого віку;

збільшення кількості надавачів соціальних послуг у недержавному секторі;

проведення пілотного проекту щодо забезпечення самотніх осіб похилого віку та довгожителів, а також інших осіб похилого віку, які не здатні до самообслуговування, електронною бездротовою персональною сигналізацією ,,Кнопка безпеки” для з’єднання з центром керування, який забезпечує негайну підтримку;

проведення пілотного проекту щодо забезпечення осіб похилого віку з наявними психічними розладами ідентифікаційними браслетами з QR-кодом;

забезпечення осіб похилого віку, які є ліжковими хворими, натуральною допомогою (у вигляді пелюшок, памперсів);

сприяння підвищенню стандартів геріатричних пансіонатів, які надають безоплатну кваліфіковану медичну допомогу особам похилого віку.

5.4. Конкретні дії у 2020 році:

підготовка для  обговорення концепції Пенсійного кодексу України;

запровадження механізму призначення пенсій при досягненні пенсійного віку без особистого звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України;

розроблення програмного забезпечення для довгострокового прогнозування в системі пенсійного страхування;

розроблення та впровадження комп’ютерних програм для забезпечення автоматичного перерахунку пенсій;

створення інформаційного ресурсу щодо функціонування професійної накопичувальної пенсійної системи на базі офіційного веб-сайту Мінсоцполітики;

розроблення законопроектів щодо:

- розширення бази сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок);

- запровадження накопичувальної професійної пенсійної системи для працівників, зайнятих на виробництвах, роботах, посадах із шкідливими та важкими умовами праці, визначених у списках № 1 та № 2, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та деяких інших професій;

- посилення вимог до установ, які є суб’єктами накопичувальної системи пенсійного забезпечення;

- автоматичного залучення працівників до участі в накопичувальній системі пенсійного забезпечення, вдосконалення професійної накопичувальної пенсійної системи;

розроблення проекту постанови Кабінету Міністрів України щодо проведення індексації пенсій.

5.5. Показники ефективності, критерії досягнення цілей:

забезпечення зростання середнього розміру пенсії;

збільшення кількості відвідувань веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України;

зростання чисельності застрахованих осіб;

збільшення середнього розміру заробітної плати (доходу), на яку (який) нараховується (сплачується) єдиний внесок;

скорочення заборгованості зі сплати єдиного внеску;

збільшення відсотка працівників, які беруть участь на добровільних засадах у системі накопичувального пенсійного забезпечення, від загальної кількості економічно активного населення;

зростання кількості роботодавців, залучених до системи накопичувального пенсійного забезпечення, в тому числі професійної пенсійної системи;

підвищення рівня обізнаності людей щодо системи накопичувального пенсійного забезпечення;

запобігання шахрайству у системі накопичувального пенсійного забезпечення та усунення наслідків таких випадків;

забезпечення компенсації витрат 80 % осіб похилого віку, які є ліжковими хворими, для надання натуральної допомоги (у вигляді пелюшок, памперсів); 

проведення пілотних проектів щодо:

- забезпечення самотніх осіб похилого віку, довгожителів, інших осіб похилого віку, які за станом здоров’я можуть потребувати невідкладної допомоги, електронною бездротовою персональною сигналізацією ,,Кнопка безпеки”;

- забезпечення осіб похилого віку з наявними психічними розладами ідентифікаційними браслетами з QR-кодом.