Підсумкова прес-конференція Міністра соціальної політики України Андрія Реви

23 серпня 2019 року в приміщенні Урядового контактного центру відбулась підсумкова прес-конференція Міністра соціальної політики Андрія Реви, у форматі звіту про роботу Міністерства за минулі три роки.

Далі наводимо повний текст виступу урядовця та відповідні інформаційні матеріали.

Завантажити Презентацію

Завантажити Звіт

Моя справа сказати Вам правду,

але не моє діло – змушувати Вас вірити в неї

(Ж.-Ж.Руссо)

Доброго дня шановне товариство!

Радий вітати Вас сьогодні в стінах Міністерства соціальної політики.

Ми запросили Вас для презнтації звіту Міністерства про діяльність за весь час роботи нашого Уряду. Звертаю увагу на те, що повний звіт викладений в матеріалах, які Вам роздані. Тому я зупинюся на головних результатах своєї політичної діяльності на посаді, які, будуть точкою відліку в роботі нового міністра.

Ми мали можливість працювати три роки, це – з одного боку, один з найдовших періодів роботи серед минулих урядів, що давало змогу реалізувати складні завдання по реформуванню соціальної політики в країні.

З іншого боку – 2016 рік – був не найбільш сприятливим роком в історії України, щоб розпочинати проводити глибокі реформи. Набагато легше робити зміни в часи економічного зростання і політичної стабільності.

Але, як сказав відомий поет (Олександр Кушнер): «Времена не выбирают, в них живут и умирают».

Тож іншого часу не було. Нагадаю, роботі нашого Уряду передували 2 роки економічного падіння, висока інфляція, суттєве зниження доходів громадян, різке скорочення надходжень до бюджету Пенсійного фонду внаслідок популістичного рішення про зниження ставки єдиного соціального внеску майже на 40% - з 41 до 22 відсотків.

Я усвідомлював, що за відведений час мені не вдасться вирішити усі соціальні проблеми, зробити щасливим кожну людину, як цього завжди очікують при зміні Уряду. Я розумів обмеженість часу і ресурсів для проведення реформ у соціальній сфері.

Ми керувалися логікою побудови усіх європейських систем соціального захисту, яка базується на двох основних елементах. Перший – забезпечення умов для гідної оплати праці тим, хто хоче і може працювати, і друге – реалізація програм соціальної підтримки вразливих верств населення на адресних засадах.

В попередні роки наголос робився на другому елементі цієї системи. Тобто задачу в соціальній політиці вбачали в розширенні цих програм і максимальному охопленню ними різних верств населення.

Але дивна річ – чим більше було цих програм і чим більше верств населення було ними охоплено (пільгами, виплатами, допомогами) – тим біднішими ставали наші громадяни.

Чому? Тому, що коли мінімальна заробітна плата дорівнює прожитковому мінімуму, а, своєю чергою, соціальна виплата не може бути меншою за прожитковий мінімум, то на практиці це означає те, що людина, яка працює і людина, яка отримує виплати з бюджету, з точки зору розмірів доходів знаходяться в однакових умовах. Який  сенс людині працювати, коли працюючи повний місяць вона отримує рівно стільки ж скільки той, хто цілий місяць не працював? Тому вигідніше було або не працювати або працювати в тіні, аби не втратити соціальні виплати. Така політика призводила до того, що в нашій країні ставало все більше тих, хто отримує соціальні виплати з бюджету і все менше тих, хто працює і сплачує податки. 

Ми мали найнижчу частку доходів від праці в структурі доходів громадян серед європейських країн. Більшу частину доходів складали соціальні виплати, а зарплата – лише 40 відсотків. І при збереженні такої тенденції наша країна прямувала до банкрутства.

Міністерство соціальної політики на момент нашого приходу перетворилось в міністерство соціальних виплат, а іноді його називали міністерством субсидій і допомоги, і дуже символічно, що з колишньої назви міністерства праці і соціальної політики зникло саме слово «праця», так само як і знецінювалася сама праця. Коментарі тут зайві.

Ось чому ми вирішили змістити акцент з соціальних виплат, розуміючи їх важливість і значення в суспільстві, і зробити акцент на поверненні ключової ролі і значення праці в системі соціального захисту.

Основою суспільства повинно бути працююче населення, і навіть тим, хто не може працювати в звичайних умовах, а це люди з інвалідністю, літні люди, повинні бути створені умови для реалізації в праці, якщо вони того бажають.

Другим принципом – є повернення страхових засад в системі соціального захисту. Розмір пенсій повинен базуватись на тривалості страхового стажу і розміру сплачених внесків. Так само, як і всі інші страхові виплати. Від принципів соціального забезпечення треба повернутись до соціального страхування. Дехто звик, що можна не платити страхові внески, а коли виповниться 60 років можна прийти і отримати таку саму пенсію як і той, хто все життя працював і сплачував страхові внески. Цікаво, що саме на цю категорію найбільше йшло додаткових ресурсів, обмежуючи виплати тим, хто чесно і багато працював. З 11,5 мільйонів пенсіонерів 8 мільйонів отримувало однакові пенсії, що демотивувало чесно працювати і сплачувати внески.

Третім принципом в соціальній політиці – є принцип «гроші ходять за людиною». Тобто, держава не повинна бути благодійником і роздавати матеріальні блага - допомога повинна бути адресною і грошовою, щоб людина мала можливість самостійного вибору якісної послуги для якнайкращого задоволення своїх життєвих потреб.

В який санаторій їхати, яке житло придбати, який виріб і послуги купувати і в кого, в тому числі житлово-комунальні послуги – повинна вирішувати сама людина.

Це має ще один аспект – великий антикорупційний сенс.

Четвертий принцип – послуги повинні надаватися за місцем проживання людини, тобто в територіальних громадах. Зміна системи і процедур надання послуг – стала ще одним нашим пріоритетом.

П’ятий принцип – це реформування системи інституційного догляду та виховання дітей.

Тобто, кожна дитина провинна виховуватись в сім’ї, тому що це є її невід’ємним правом. Завдання держави не створювати інтернатні заклади і створювати робочі місця тим, хто в них працює, а забезпечити дітям родинне виховання. 

Ці принципи були втілені в Програмі діяльності Уряду та Плані дій, який вже в травні 2016 року було затверджено Кабінетом Міністрів України.

Уряд починав свою роботу в квітні 2016 року, коли мінімальна заробітна плата становила 1378 гривень. І, при зростанні економіки на рівні 3%, збільшуючи на цей відсоток розмір мінімальної заробітної плати так, як нам казали «провідні» економісти сучасності, ми консервували б цю проблему і надалі.

Ми повернули мінімальній заробітній платі її соціальну функцію – державної гарантії в оплаті праці низькокваліфікованих працівників. І ми зіштовхнулись з тим, що до цієї категорії відносились керівники приватних підприємств (майже 80 тисяч) та їхні головні бухгалтери. А також три чверті працівників середніх і приватних підприємств отримували зарплату на рівні мінімальної.

Таким чином, підвищення мінімальної заробітної плати стало елементом детінізації заробітних плат для таких працівників, оскільки, отримуючи зарплату в конвертах вони були змушені заплатити більше податків і єдиного внеску до Пенсійного фонду. Це, звісно, не могло їм сподобатись, тому вони проводили різні кампанії по дискредитації цієї реформи.

І, нарешті, мінімальна заробітна плата перестала бути нормою для розрахунку заробітної плати більшості чиновників, що теж сприяло поверненню заробітної плати її суті як нижньої межі оплати праці, а не визначення зарплати чиновників.

Завдяки розробленим і прийнятим законам Уряду за 3 роки своєї роботи вдалося збільшити мінімальну заробітну плату в 3 рази, до 4173 гривні.

Середньомісячна заробітна плата протягом 2016 – 2019 років зросла у два рази і становила 10 027 гривень за шість місяців 2019 року. Зростала і реальна заробітна плата.

Поряд з цим Урядом прийняті рішення щодо підвищення оплати праці 3 мільйонів працівників бюджетної сфери та грошового забезпечення військовослужбовців.

Завдяки зростанню заробітної плати у цьому році продовжено тенденцію до покращення структури доходів. Питома вага заробітної плати у структурі доходів населення вже перевищила 50,4% і наближає нас до показників європейських країн.

Для працюючої людини виплати з бюджету повинні бути мінімалізовані. Саме тому нам слід і в подальшому підкріплювати цю формулу і приділяти увагу трудовому потенціалу громадян, який, своєю чергою, є рушієм економічного і демографічного розвитку.

Нам би дуже хотілося, щоб саме така логіка була в основі соціальної політики усіх майбутніх урядів.

Бюджет держави повинен формуватись виходячи з пріоритетів задоволення потреб людини і ми вважаємо, що у наступному році є всі можливості закласти мінімальну заробітну плату – 5500 гривень, про що на останньому засіданні сказав Прем’єр-міністр Володимир Борисович Гройсман.

Також, підписавши Генеральну Угоду з профспілками і роботодавцями, ми взяли на себе зобов’язання досягти в найближчій перспективі рівня зарплати 50 відсотків від рівня оплати праці в сусідніх країнах, де найбільше трудових мігрантів з України. Це мінімальний поріг, коли припиняється масовий виїзд за кордон.

Ще однією проблемою, яка віддаляє нас від європейської моделі соціальної політики, є безпрецедентні, як для цивілізованих країн, масштаби нелегальної зайнятості.

Під гаслом захисту бізнесу були зупинені всі перевірки бізнесу, включаючи перевірки щодо нелегальної зайнятості. Цим, звісно, скористалися недоброчесні ділки – я називаю їх сучасними рабовласниками, оскільки вони грубо порушують права людей і сприяють трудовій міграції за кордон, де до людей ставляться краще.

Ми оголосили серйозну боротьбу тіньовикам і всі три роки удосконалювали політику захисту прав працівників. Ми залучили до цієї роботи керівників органів місцевого самоврядування, які найбільш зацікавлені у боротьбі з цим явищем і маємо непогані результати.

Ми повинні викорінити нелегальну працю як явище, формувати культуру захищеної праці, тим самим надати захист працюючим людям та встановити рівні умови ведення бізнесу. Від цього шляху відходити не можна, не можна розвинути в країні ефективний бізнес порушуючи права конкретного працівника.

Ми б дуже хотіли, щоб новий Уряд продовжив роботу з  легалізації відносин у сфері зайнятості та оплати праці.

Стабілізація економіки країни почалася вже у 2016 році, але лише у 2018 році, вперше позитивно вплинула на зростання зайнятості населення та зниження безробіття.

За даними І кварталу 2019 року рівень зайнятості порівняно з відповідним періодом 2018 року зріс з 55,9% до 57,1%, рівень безробіття (за методологією МОП) знизився з 9,5% до 8,8%.

Це дуже позитивні тенденції, бо сьогодні є вже конкуренція у роботодавців за працівника і, прагнучи залучити його до роботи, роботодавцем покращуються загальні умови та оплата праці і створюються, таким чином, передумови суттєвого зменшення міграції за кордон.

Фактично, за даними Державної служби зайнятості, на сьогодні існує безробіття лише в масштабах невідповідності професійно-кваліфікаційного рівня потребам ринку праці та індивідуальних проблем, пов’язаних з неконкурентоспроможністю людини на ринку праці.

Саме тому ми протягом останнього року суттєво змінюємо підходи до політики зайнятості та до роботи Державної служби зайнятості, запроваджуємо інститут кар’єрного радника, а також індивідуальні плани надання послуг та працевлаштування. Це також європейський досвід  роботи служб зайнятості.

Фактично для нового уряду підготовлений Мінсоцполітики законопроект щодо сприяння продуктивній зайнятості, який необхідно прийняти щоб завершити реформу у цій сфері.

Ще однією проблемою, яку Уряд поставив за мету розв’язати, була проблема низького рівня пенсій та проблема несправедливості розподілу ресурсів в системі пенсійного забезпечення. 

У 2016 році, через не проведення осучаснення пенсій протягом тривалого часу, їх розміри для 8 млн пенсіонерів були майже однаковими. Це єнесправедливим, з огляду на те, що у кожної людини є власні показники заробітної плати і тривалості стажу. Крім цього, була повна відсутність зацікавленості працюючого населення до участі в пенсійному страхуванні, про що я вже говорив.

Тому на другому етапі, у 2017 році, ми працювали над реалізацією пенсійної реформи.

До того часу, завдяки активному збільшенню офіційних заробітних плат, з яких сплачуються податки та соціальний внесок, нам вдалося отримати фінансовий ресурс для підвищення рівня соціальних гарантій в системі пенсійного забезпечення та соціального страхування. 

У жовтні 2017 року був прийнятий розроблений Урядом Закон, відповідно до якого перераховано та осучаснено раніше призначені пенсії для 10,2 млн осіб. Відновлено диференціацію пенсій в залежності від заробітку та трудового стажу.

В цьому законі закладена формула постійного підвищення рівня пенсійних виплат.

З січня 2018 року та січня 2019 року підвищено пенсії колишнім військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу. Середній розмір підвищення, зокрема у 2018 році – становив 1500 гривень і у цьому році – ще додатково 763 гривні.

З січня 2019 року встановлено нову соціальну гарантію – мінімальну пенсію на рівні 40% мінімальної заробітної плати для осіб, старше 65 років, у яких стаж роботи не менше 30 років для жінок та 35 років для чоловіків.

У березні цього року проведено другу індексацію пенсій для 10,2 млн пенсіонерів, але, фактично, першу автоматичну, незалежну від політичної волі урядів.

Крім того, забезпечено підвищення пенсій для окремих категорій громадян, зокрема, які мають тривалий страховий стаж, військовослужбовцям – особам з інвалідністю, які є учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС, особам з інвалідністю внаслідок війни.

За останні три роки середня пенсія збільшилась на 76,5 відсотків.

Крім зростання заробітних плат, вживалися додаткові заходи збільшення надходжень до пенсійного фонду. Як наслідок - власні надходження Пенсійного фонду, зокрема у січні-червні 2019 року порівняно з відповідним періодом 2016 року зросли на 62,3 млрд грн або на 215,8 відсотків.

Саме збільшення власних надходжень системи соціального страхування є пріоритетним завданням усіх майбутніх урядів задля збільшення добробуту українських пенсіонерів.

Сьогодні переважна більшість європейських країн покладається саме на солідарну модель пенсійного забезпечення, яка є найбільш надійною та економічно обґрунтованою. Саме тому більшість міжнародних організацій застерігають Україну від введення ІІ рівня пенсійної системи – обов’язкової накопичувальної системи і радять сконцентруватись на подальшому удосконаленні солідарної системи.

Зараз лунає багато популістичних заяв щодо необхідності негайного запровадження ІІ рівня.

Підкреслюю – ніякого відношення до поліпшення матеріального становища нинішніх пенсіонерів це не має, оскільки сьогоднішні пенсіонери не мають можливості здійснювати накопичення. Але це знизить купівельну спроможність населення, яке працює, тому що частина заробітку у них буде вилучатися на накопичення, яке, як обіцяють в майбутньому дасть їм додаткову пенсію.

Досвід наших сусідів – Польщі, Хорватії, Угорщини, Чехії, Словаччини говорить, що це далеко не так. В Україні ризиків ще більше. Тому, звертаючись сьогодні до Вас, хочу застерегти від популістичних рішень в цій сфері.

Окремим блоком питань, як я вже зазначив, було забезпечення створення системи адресної підтримки тих громадян, які її потребують.

Перше, нам слід було реагувати на різке підвищення цін на газ, та зменшення ризиків неспроможності населення сплачувати за житлово-комунальні послуги.

З огляду на велику кількість людей, залучених до програми житлових субсидій, перед нами постала проблема адресності та ефективності надання соціальної підтримки.

Вперше в Україні створено Єдиний державний реєстр отримувачів житлових субсидій, а з липня 2018 року відкрито доступ до даного сервісу для всіх громадян, щоб дізнатися он-лайн, призначено чи не призначено субсидію, а також її розмір.

У 2018 році ми удосконалили механізм надання житлових субсидій, а з 2019 року запровадили надання субсидій у грошовій формі.

Рівень платежів за житлово-комунальні послуги за останні місяці засвідчив правильність цього кроку. Таким чином, програма субсидій з неефективного механізму перерахування коштів надавачам послуг була перетворена в цільову адресну соціальну допомогу людям.

Також, Урядом прийнято рішення про запровадження з жовтня 2019 року монетизації пільг на оплату житлово-комунальних послуг.

Щодо інших соціальних програм для підтримки вразливих верств населення, протягом 2016-2019 років вони майже всі були удосконалені. Ми скасували усі тендери і перевели їх надання за принципом «гроші ходять за людиною». Сама людина, а не чиновник, обирає яку послугу вона хоче отримати і надавача цієї послуги.

Від цього покращився рівень задоволення людей, ми отримуємо в рази менше скарг. 

Вдалося запровадити  й низку нових програм. Серед них:

- програми забезпечення житлом учасників АТО з числа внутрішньо переміщених осіб, програма забезпечення житлом воїнів-інтернаціоналістів;

- З 1 січня 2019 року запроваджено новий вид допомоги -  соціальну допомогу для осіб, які доглядають за дітьми, хворими на тяжкі захворювання, розмір якої з липня цього року становить 1564 гривні.

- Запроваджено також програму надання одноразової натуральної допомоги при народженні дитини „пакунок малюка”, який забезпечує новонароджених найнеобхіднішими речами.

  Також новий вид соціальних виплат – допомога на дітей, які виховуються у багатодітних сім’ях (виплата батькам на кожну третю і наступну дитину щомісяця 1 700 грн до тих пір, поки дитині не виповниться 6 років, наразі налічується 160 тисяч багатодітних сімей).

З метою посилення соціального захисту дітей зроблено суттєві кроки для зміни системи інституційного догляду дітей на систему, яка забезпечує їх догляд і виховання в сімейному або наближеному до сімейного середовищі.

У 2017 році затверджено Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017–2026 роки та план заходів з реалізації її  першого етапу.

У 2018 році оптимізовано 59 інтернатних закладів для дітей (22 ліквідовано, 12 реформовано у заклади денного перебування, 25 реформовано в стаціонарні заклади). До кінця 2019 року заплановано реорганізувати 43 заклади з 514

Введено нову послугу тимчасового догляду за дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, – патронат над дитиною, як альтернативу її влаштуванню до інтернатного закладу.

Забезпечено будівництво житла для дітей-сиріт та осіб з їх числа.

Протягом 2017-2018 років:

- придбано 124 будинки для дитячих будинків сімейного типу (влаштовано 800 дітей) та 1297 квартир для 1503 осіб з числа дітей-сиріт;

- почали будівництво 9 малих групових будинків та 2 дитячих будинків сімейного типу;

- виготовили 7 проектно-кошторисних документацій для будівництва у 2019 році.

В ході своєї роботи ми покладали суттєві надії на успіх реформи децентралізації, яка створила і продовжуює створювати новий рівень соціально відповідальної влади та розширювати можливості надавати якісну допомогу людям.

Саме на рівень об’єднаних територіальних громад покладені повноваження у сфері соціальних послуг, зокрема, особам з інвалідністю, дітям, сім’ям з дітьми та літнім людям. Безпосередньо знаючи потреби людей зробити це можна в найбільш ефективних спосіб.

У січні 2019 року Верховною Радою України прийнято нову редакцію Закону України „Про соціальні послугиˮ, в якому чітко визначено повноваження щодо надання соціальних послуг на усіх рівнях, перелік базових соціальних послуг, надання яких забезпечується кожним рівнем.

Органи місцевого самоврядування можуть організовувати надання соціальних послуг у найбільш ефективних спосіб за їхнім власним вибором, шляхом створення мережі надавачів соціальних послуг комунального сектора або залучення надавачів недержавного сектора.

Ми працювали над розвитком соціальних послуг, в результаті чого реалізували спільні програми та проекти.

До прикаду, два роки поспіль реалізується проект підтримки  об’єднаних територіальних громадах у створенні служб перевезень людей з інвалідністю (соціальне таксі). Такими таксі вже забезпечено 48 громад. Ще 24 буде закуплено до кінця року.

З 2016 року Урядом реалізуються пілотні проекти з відкриття центрів надання адміністративних послуг соціального характеру у форматі „Прозорий офісˮ, що дає змогу забезпечувати прийом заяв та документів для надання усіх соціальних виплат в найбільш сприятливих умовах. Наразі визначено 59 міст обласного значення та об’єднаних територіальних громад, в яких будуть створюватися такі центри.

Також хочу зазначити про те, що Міністерство соціальної політики України є одним із учасників проведення експерименту із упорядкування структури та посилення спроможності діяльності міністерства в рамках проведення реформи державного управління.

Так, Уряд був самокритичним і визнавав, що не все добре в ефективності управління на рівні міністерств.

Міністерством розмежовано функції з формування та реалізації політики.

На сьогодні в Міністерстві створено 7 директоратів, які забезпечують формування політик.

Забезпечено проведення конкурсів на посади фахівців з питань реформ, за результатами яких прийнято 127 фахівців, 40% з яких ніколи не працювали в Міністерстві.

Для забезпечення реалізації політики Урядом утворено Державну соціальну службу України.

Новоутворена служба забезпечуватиме реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей, а також здійснення контролю під час надання соціальної підтримки.

Ця реформа, я сподіваюсь, приноситиме плоди довгі роки, адже коли існує професійна команда – це завжди запорука успіху.

В кожній своїй реформі ми закладали основи для подальшого розвитку, тому новий уряд, пропонуючи щось нове, може спиратися на наші результати.

На звершення хочу подякувати за роботу усім працівникам органів соціального захисту, Служби зайнятості, служб у справах дітей, Державної служби праці за роботу. Окрему подяку хочу висловити Вам, шановні журналісти, не за те, що ми дуже часто були об’єктом вашої критики, а за те, що Ви доносили до нас інформацію про проблеми соціальної сфери і давали нам можливість оперативно на них реагувати.

Сподіваюсь, що і в майбутньому Ви збережете цей настрій.

Дякую за увагу.