Марина Лазебна: Якщо я не буду вірити в Україну і буду думати, що в цій країні немає майбутнього, тоді мені потрібно йти з посади (Частина 2)

Марина Лазебна, Міністр соціальної політики, в прямому ефірі телеканалу «24 канал» у програмі «Перехресний допит» розповіла про пенсійну систему: втрачені можливості, віру в майбутнє, чесний прожитковий мінімум та допомогу найнезахищенішим.

Для тих, хто не встиг подивитись, публікуємо найважливіші тези відповідей на гострі запитання журналістів. (Частину 1 читайте за посиланням https://www.msp.gov.ua/news/19966.html).

Як люди можуть довіряти державі, особливо, якщо йдеться про накопичення, коли ніхто з власників банків, які пограбували вкладення сотень тисяч українців, не покарані й досі, і ніхто не сів за грати?

Так, в країні був «банкопад», але також працювали близько 60-ти недержавних пенсійних фондів. І кошти людей в тих фондах не пропали під час «банкопаду». Більше того, жоден фонд не припиняв виплачувати пенсії, ні під час фінансової кризи 2008 року, ні під час «банкопаду», тому що пенсійні накопичення людей в недержавних пенсійних фондах не зберігаються в одному банку чи лише в банках, вони диверсифіковані – розкладені «по різних кошиках». Так працюють пенсійні фонди в усьому світі.

До речі, в Україні на сьогодні близько 9% від кількості офіційно працюючих накопичують на пенсію в недержавних пенсійних фондах. Це їх добровільний вибір. Це свідомі та фінансово грамотні люди. Тобто, в нашій країні є такі можливості, закон і є регуляція цього процесу. Якщо якийсь фонд працює погано, люди просто переходять з цього фонду в інший.

Іноді приводять приклади двох фондів – пенсійного фонду банку «Аркада» та пенсійного фонду для працівників НБУ, у яких були втрати коштів. Але для цих фондів зробили виключення у законі, вони могли працювати за іншими правилами, аніж усі інші фонди, звідси і проблеми.

Тому це питання до законодавців. Коли ми встановлюємо правила, вони повинні бути чіткими та єдиними для всіх. Якщо є закон про недержавне пенсійне забезпечення, мають усі працювати по цьому закону. Цей закон вже 16 років працює в країні. Ну і, безумовно, державний регулятор має наглядати, щоб всі виконували вимоги закону, які передбачені, щоб кошти людей надійно зберігались протягом тривалого часу.

Лякати людей, що накопичення пропадуть, – це безвідповідально. Якщо в світі це працює, чому в нас не може? Відповідально – вибудовувати систему захисту коштів людей та наглядати за тим, щоб всі її дотримувались. І це вже передбачено і прописано в законопроектах та законах про роботу накопичувальної системи.

Що це за недержавні пенсійні накопичення, де їх можна робити і який механізм?

Є недержавні пенсійні фонди, їх у країні приблизно 60, з них, приблизно, 15 – активні і популярні. До речі, багато відомих людей, навіть народні депутати, мають рахунки в недержавних пенсійних фондах. Вони собі вже накопичують на пенсію. Ця система є, просто вона не була популяризована державою. Держава не робила нічого для розвитку добровільних пенсійних накопичень, не стала взірцем, не створювала корпоративні пенсійні накопичувальні програми для різних груп, наприклад, для поліцейських, медиків, військових, соціальних працівників. Якби держава виступала з такими програмами, система була б популяризована, був би прогрес. Сьогодні цього немає, і тому лише близько мільйона громадян користуються цією системою.

Це дуже мало. Тому сьогодні ми говоримо про обов’язкову накопичувальну систему не для 1 мільйона людей, а для 10 мільйонів громадян, які офіційно працюють. Ми хочемо дати можливість якомога більшій кількості людей накопичувати. Це має стати «новою нормальністю» для нас, як давно уже стало в світі. Ми запропонували залучити до накопичення ряд незахищених категорій людей, які отримують допомоги чи грошове утримання від держави та виконують соціально важливі функції. Наприклад, це люди, які доглядають за непрацездатними родичами, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу – сьогодні за них держава платить внески в солідарну систему, таким чином ми їх страхуємо. Ми запропонували частину внесків направляти так само на їх особисті накопичувальні рахунки.

Законопроект про запровадження обов’язкових пенсійних накопичень є в Раді ще з кінця 2019 року. До нього Мінсоцполітики мало зауваження. Я є прихильником запровадження другого рівня, але для мене важливо побудувати довіру до нього, щоб система була доступною, зрозумілою і ефективною. Тому ми над цим активно працювали і нещодавно передали до Верховної Ради доопрацьовані законопроекти, наше бачення захисту людей в цій системі, як її побудувати найкращим чином.

Як людина може нормально накопичувати, коли в державі гривня знецінюється? І те, що вона накопичує сьогодні, у майбутньому знеціниться.

Кошти не будуть лежати, вони працюватимуть, це інвестиційний ресурс. Для того, щоб накопичувальний рівень працював ефективно, потрібна диверсифікація. Це теж передбачається законом, куди кошти вкладаються: на банківські рахунки, в цінні папери і т. д. Є цілий ряд фінансових інструментів, в тому числі і інструменти, вартість яких «прив’язана» до інших валют, тому кошти будуть захищені і від валютних коливань.

Я працюю на посаді міністра і роблю все для того, щоб розбудувати ту країну, в якій я хочу жити, мої діти будуть жити, і в якій іншим хочеться залишатися жити. Я знаю, як побудувати справедливу соціальну політику, закласти основу для того, щоб було краще.

Слідкую, як живуть інші країни, вивчаю звіти. За звітом ОЕСР 77 країн мають накопичувальні пенсійні системи для своїх громадян. І ці системи працюють десятки років. Активи пенсійних фондів вкладаються і підтримують економіку. Чому в Україні не можна побудувати таку систему?

Якщо я не буду вірити в Україну і буду думати, що в цій країні немає майбутнього, тоді мені потрібно йти з цієї посади. Але я хочу спробувати зробити все для того, щоб в цій країні хотілося жити і залишатися.

Я працюю чесно, відповідально, глибоко знаю проблеми людей і роблю максимально для того, щоб людям було краще. Якщо кожен на своєму місці робитиме те саме, братиме відповідальність за свою ділянку роботи, буде створювати, а не сидіти та боятись, то маємо шанс збудувати.

Як таке можливо, що мінімальна зарплата - 6000 грн, прожитковий мінімум - 2270 грн, а мінімальна пенсія - 1769 грн?

По-перше, цей прожитковий - це лише розрахункова величина, а не реальний фактичний прожитковий мінімум. Фактичний повинен бути 3500 гривень для пенсіонера. До цього треба йти. І ми це робимо, встановлюємо інші мінімальні гарантії в залежності від певних умов. Наприклад, мінімальна пенсія для людей старше 65 років з повним страховим стажем становить 2400 гривень. Але це ручний режим. Так не можна працювати. Тому Мінсоцполітики розробило пакет законопроектів, які Уряд схвалив та вніс на розгляд до Парламенту, де визначено, як має розраховуватись фактичний прожитковий мінімум, і що лише соціальні гарантії, які є основним джерелом існування людини, мають забезпечуватись на рівні прожиткового мінімуму, зокрема, це і пенсійне забезпечення.

Наразі 150 різних виплат, штрафів, адміністративних зборів прив’язані до цього прожиткового мінімуму. Ми аналізували все законодавство та «відв’язували». Реформу прожиткового мінімуму погоджували з усіма міністерствами, бо в кожному міністерстві є щось, прив’язане до прожиткового мінімуму. Всі погодили, і ми внесли до Парламенту законопроект.

Але все впирається в фінансовий ресурс, фінансові можливості держави. Тому нам потрібно боротися з тіньовою економікою. Потрібно говорити про сумлінну плату податків усіма.