Щоб брати участь у громадському обговоренні проектів потрібно авторизуватися!
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування системи інституційного догляду та виховання дітей
Проект
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо реформування системи інституційного догляду та виховання дітей
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 51, ст. 1122, із наступними змінами):
1) главу 15 доповнити статтею 1842 такого змісту:
„Стаття 1842. Порушення у сфері захисту прав дітей
1. Порушення в організації та наданні соціальних послуг сім’ям (особам), які перебувають у складних життєвих обставинах, бездіяльність, невиконання або неналежне виконання посадовими особами службових чи професійних обов’язків щодо захисту прав дітей, –
тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Поширення у будь-який спосіб персональних даних дітей, що стали відомі у зв’язку з виконанням особою своїх посадових обов’язків, окрім випадків, передбачених законодавством, –
тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Інші порушення посадовими особами прав та законних інтересів дітей, щодо яких не передбачено кримінальну відповідальність, –
тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятнадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”.
У зв’язку з цим статтю 1842 глави 15 вважати статтею 1843;
2) у статті 1843 слова „від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти” замінити словами „від двадцяти п’яти до п’ятдесяти”;
3) главу 15 доповнити статтею 18852 такого змісту:
„Стаття 18852. Невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері сім’ї та дітей, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служб у справах дітей
Невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері сім’ї та дітей, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служб у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських та селищних рад об’єднаних територіальних громад –
тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, закладів, підприємств та організацій незалежно від форм власності від п’ятнадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”;
4) главу 17 доповнити статтею 2302 такого змісту:
„Стаття 2302. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері сім’ї та дітей
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері сім’ї та дітей, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням посадовими особами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, закладів, підприємств та організацій незалежно від форм власностіправ і законних інтересів дітей, а також невиконанням ними законних вимог органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служб у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських та селищних рад об’єднаних територіальних громад, або створенням перешкод для законної діяльності цих органів (статті 1841, 1843, 18852).
Розглядати справи про адміністративні правопорушення і складати протоколи про адміністративні правопорушення, у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей, мають право:
керівник центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей, його заступники – штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
посадові особи органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служб у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій – штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”;
5) у статті 255:
абзац перший частини першої після цифр „218–221” доповнити словом та цифрами „та 2302”;
пункт 1 частини першої після абзацу вісімнадцятого доповнити новим абзацом такого змісту:
„центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служб у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій (статті 1841, 1843, 18852);”.
У зв’язку з цим абзаци дев’ятнадцятий – сімдесят третій частини першої вважати відповідно абзацами двадцятим – сімдесят четвертим.
2. У Сімейному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 21, ст. 135, із наступними змінами):
1) частину третю статті 143 виключити;
2) у частині першій статті 162 слова „дитячого закладу (установи)” замінити словами „закладу для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування (далі – заклад для дітей)”;
3) у статті 165 слова „заклад охорони здоров’я, навчальний або інший дитячий заклад” замінити словами „заклад для дітей”;
4) статтю 193 викласти в такій редакції:
„Стаття 193. Стягнення аліментів та інших коштів на дитину, яка отримує послугу догляду та виховання в закладі для дітей
1. Влаштування дитини до закладу для дітей для отримання послуги догляду та виховання не припиняє стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким до цього проживала дитина, якщо вони витрачаються за цільовим призначенням.
2. Якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до закладу для дітей для отримання послуги догляду та виховання, аліменти на дитину можуть бути стягнуті з них на загальних підставах.
3. За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
4. На особистий рахунок дитини перераховуються також державні пенсії, інші види допомоги та відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника.”;
5) статті 245 та 248 викласти в такій редакції:
„Стаття 245. Опіка та піклування над дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування, яка проживає у закладі для дітей
Якщо дитина проживає у закладі для дітей, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цього закладу.”;
„Стаття 248. Права дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, яка проживає у закладі для дітей, прийомній сім’ї
1. Дитина-сирота і дитина, позбавлена батьківського піклування, яка проживає у закладі для дітей, прийомній сім’ї, має право:
1) на всебічний розвиток, повагу до її людської гідності;
2) на отримання соціальних, освітніх, медичних та реабілітаційних послуг відповідно до її індивідуальних потреб;
3) на догляд та виховання в сім’ї або в умовах, максимально наближених до сімейних;
4) на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону;
5) на безоплатну правову допомогу в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
2. Із влаштуванням дитини на проживання до закладу для дітей не втрачається право дитини на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника.”;
6) у частині другій статті 253 слова „дитячого закладу, закладу охорони здоров’я, навчального або іншого закладу” замінити словами „закладу для дітей”;
7) статтю 2561 викласти в такій редакції:
„Стаття 2561. Прийомна сім’я
1. Прийомна сім’я – сім’я, яка добровільно взяла від одного до чотирьох дітей-сиріт та / або дітей, позбавлених батьківського піклування, для спільного проживання та надання їм послуги догляду та виховання.”;
8) частини першу та другу статті 2562 викласти в такій редакції:
„1. Прийомні батьки – подружжя або особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли від одного до чотирьох дітей-сиріт та / або дітей, позбавлених батьківського піклування, для спільного проживання та надання їм послуги догляду та виховання.
2. Прийомні батьки є відповідальними за надання дітям послуги догляду та виховання, їхній розвиток, а також за інші обов’язки, передбачені статтею 150 цього Кодексу.”;
9) у статті 2564:
частину першу викласти у такій редакції:
„1. Рішення про створення прийомної сім’ї приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.”;
частину третю викласти в такій редакції:
„3. Орган, який прийняв рішення про створення прийомної сім’ї, зобов’язаний контролювати виконання прийомними батьками обов’язків щодо надання дітям послуги догляду та виховання, а також щодо їхнього утримання.”;
10) частину першу статті 2565 викласти в такій редакції:
„1. Дитячий будинок сімейного типу – сім’я, яка добровільно взяла п’ятьох і більше дітей-сиріт та / або дітей, позбавлених батьківського піклування, для спільного проживання та надання їм послуги догляду та виховання. Загальна кількість дітей разом із рідними в такій сім’ї не може перевищувати десяти осіб;”;
11) статтю 2566 викласти в такій редакції:
„ Стаття 2566. Батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу
1. Батьки-вихователі – подружжя, яке взяло п’ятьох і більше дітей-сиріт та / або дітей, позбавлених батьківського піклування, для спільного проживання та надання їм послуги догляду та виховання.
2. Батьки-вихователі є відповідальними за надання дітям послуги догляду та виховання, їхній розвиток, а також за інші обов’язки, передбачені статтею 150 цього Кодексу.”;
12) у статті 2568:
частину першу викласти в такій редакції:
„1. Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.”;
частину третю викласти в такій редакції:
„3. Орган, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, зобов’язаний контролювати виконання батьками-вихователями своїх обов’язків щодо надання дітям послуги догляду та виховання, а також щодо їхнього утримання.”.
3. У Законі України „Про охорону дитинства” (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 30, ст. 142, із наступними змінами):
1) у статті 1:
абзаци дев’ятнадцятий – двадцятий викласти в такій редакції:
„прийомна сім’я – сім’я, яка добровільно взяла від одного до чотирьох дітей-сиріт та / або дітей, позбавлених батьківського піклування, для спільного проживання та надання їм послуги догляду та виховання;
дитячий будинок сімейного типу – сім’я, яка добровільно взяла п’ятьох і більше дітей-сиріт та / або дітей, позбавлених батьківського піклування, для спільного проживання та надання їм послуги догляду та виховання. Загальна кількість дітей разом із рідними в такій сім’ї не може перевищувати десяти осіб;”;
після абзацу двадцятого доповнити абзацами двадцять першим – двадцять третім такого змісту:
„раннє втручання – сімейноцентрована послуга, у якій поєднано медичну, психологічну, соціальну і педагогічну допомогу, що надається мультидисциплінарною командою фахівців дітям віком від народження до 4 років з інвалідністю, порушеннями розвитку або ризиком виникнення таких порушень та їхнім сім’ям та спрямовується на раннє виявлення та / або профілактику порушень розвитку дитини, підтримку батьків чи інших законних представників таких дітей;
інституційний догляд і виховання дітей – довготривале (понад три місяці) надання послуги догляду та виховання одночасно більше ніж 10 дітям у закладі для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування або його окремому структурному підрозділі (відділенні, пансіоні, гуртожитку, службі тощо), що може поєднуватися із наданням дітям медичних, освітніх, соціальних або реабілітаційних послуг;
умови, максимально наближені до сімейних, – умови, у яких надається послуга догляду та виховання не більше ніж 10 дітям (або не більше ніж восьми дітям, якщо серед них є двоє і більше дітей з інвалідністю) у закладі для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування або його окремому структурному підрозділі (відділенні, пансіоні, гуртожитку, службі тощо), що полягають у забезпеченні індивідуального підходу до виховання дітей (закріплення за одним педагогом двох – трьох вихованців); самообслуговування дітей, їх участі у веденні домашнього господарства; розміщення у кімнатах по дві – три особи відповідно до психологічної сумісності дітей та їхніх бажань з урахуванням родинних зв’язків, віку, статі.”.
У зв’язку з цим абзац двадцять перший вважати абзацом двадцять четвертим;
2) абзаци другий і третій частини третьої статті 5 замінити абзацами такого змісту:
„безпечне середовище проживання дітей у громаді;
проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері;
розвиток мережі та зміцнення матеріально-технічної бази центрів (відділень, кабінетів) раннього втручання, закладів освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, а також закладів позашкільної освіти, діяльність яких спрямовано на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей;
організацію надання соціальних послуг для дітей і сімей з дітьми відповідно до їхньої потреби;”.
У зв’язку з цим абзаци четвертий – дев’ятий частини третьої вважати відповідно абзацами шостим – одинадцятим;
3) частину третю статті 6 доповнити абзацом другим такого змісту:
„забезпечення надання послуги раннього втручання дітям раннього віку (від народження до 4 років) з інвалідністю, порушеннями розвитку або ризиком появи таких порушень, а також їхнім батькам;”.
У зв’язку з цим абзаци другий – дев’ятий вважати відповідно абзацами третім – десятим;
4) у частинах третій і четвертій статті 10 слова „для сім’ї, дітей та молоді” виключити;
5) статтю 12 викласти в такій редакції:
„Стаття 12. Права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини
Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
На батьків або осіб, які їх замінюють, покладається обов’язок захищати права та представляти інтереси дитини, у тому числі в судовому порядку.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо виховання дітей, підтримку сім’ям з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, захищає права дитини, розвиває систему соціальних, освітніх, медичних та реабілітаційних послуг, які забезпечують проживання дітей у сім’ї або в умовах, максимально наближених до сімейних.
Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов’язку утримувати дітей.
Порядок і розміри відшкодування витрат на перебування дитини в прийомній сім’ї, сім’ї патронатного вихователя, дитячому будинку сімейного типу, сім’ї опікунів, піклувальників, закладі для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування встановлюються законодавством.
Батьки або особи, які їх замінюють, є відповідальними за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров’я, фізичний і духовний розвиток, навчання, за невиконання та ухилення від виконання батьківських обов’язків відповідно до закону.
За відмову від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров’ю, батьки або особи, які їх замінюють, відповідають згідно із законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров’я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов’язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці та негайно повідомити службу у справах дітей і територіальний орган Національної поліції про відмову батьків від надання дитині необхідної медичної допомоги.”;
6) статтю 14 доповнити абзацами такого змісту:
„У разі розлучення дитини із сім’єю орган опіки та піклування за місцем походження дитини або за місцем її перебування (проживання) вживає заходів щодо забезпечення її послугою догляду та виховання.
Не допускається влаштування дітей віком до трьох років до закладів для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування або їхніх окремих структурних підрозділів (відділень, служб тощо), у яких забезпечується інституційний догляд і виховання.”;
7) у статті 19:
у частині першій та другій слова „навчальний заклад” в усіх відмінках та формах числа замінити словами „заклад освіти” у відповідному відмінку та числі;
частину третю після абзацу третього доповнити абзацами такого змісту:
„Батьки дитини та / або органи опіки та піклування, які прийняли рішення про влаштування дитини для проживання до пансіону (гуртожитку) закладу загальної середньої освіти незалежно від його типу та підпорядкування, забезпечують оплату вартості послуги догляду та виховання дитини в ньому в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вартість послуги догляду та виховання дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини з інвалідністю в пансіоні (гуртожитку) закладу загальної середньої, професійної (професійно-технічної), вищої освіти оплачується за рахунок держави.
Різниця між вартістю утримання дитини в пансіоні (гуртожитку) закладу загальної середньої освіти державної або комунальної власності та вартістю послуги догляду та виховання в цьому закладі фінансується за рахунок його засновника та місцевих бюджетів органів місцевого самоврядування за місцем проживання (перебування) дитини (стосовно дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, – за місцем її походження) на умовах співфінансування.Під утриманням дитини у закладі треба розуміти видатки, пов’язані із функціонуванням закладу, та вартість послуги догляду та виховання дитини.”;
у частині п’ятій перше речення виключити;
частину сьому викласти в такій редакції:
„Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, навчаються в закладах дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної) освіти.”;
8) частину третю статті 231 викласти в такій редакції
„Якщо у зв’язку зі складними життєвими обставинами дитина тимчасово не проживає чи не може проживати зі своїми батьками, іншими законними представниками, її утримання, догляд та виховання можуть здійснювати родичі, сім’я патронатного вихователя, стаціонарна служба (відділення) термінового влаштування дітей центру соціальних служб, у яких створено належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.”;
9) статтю 24 викласти в такій редакції:
„Стаття 24. Забезпечення дітей, залишених без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, послугою догляду та виховання
Діти, залишені без батьківського піклування, в порядку, встановленому законом, тимчасово влаштовуються до сімей патронатних вихователів, закладів для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, у яких створено умови, максимально наближені до сімейних, на період до повернення у біологічну сім’ю або до набуття статусу дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування.
Пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є передання їх на виховання родичам (на усиновлення або під опіку, піклування).
У разі неможливості передання дитини на виховання родичам, а також у випадках, коли таке влаштування не відповідає інтересам дитини, її може бути усиновлено, влаштовано під опіку, піклування або в прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу.
До влаштування у сімейну форму на постійне проживання дитина може тимчасово отримувати послугу догляду та виховання в сім’ї патронатного вихователя або в закладі для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування, у якому створено умови, максимально наближені до сімейних.
Держава гарантує фінансування послуги догляду та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України, незалежно від форми влаштування дитини. Різниця між вартістю утримання дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, в закладі для дітей незалежно від його типу та підпорядкування та вартістю послуги догляду та виховання в цьому закладі, гарантованою державою, фінансується за рахунок його засновника та місцевих бюджетів органів місцевого самоврядування за місцем походження дитини на умовах співфінансування. Під утриманням дитини у закладі треба розуміти видатки, пов’язані із функціонуванням закладу та вартість послуги догляду та виховання дитини.
Контроль за дотриманням прав та інтересів дітей, забезпеченням їхніх потреб у сім’ях усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу, сім’ях патронатних вихователів, закладах для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування покладається на службу у справах дітей, інші уповноважені органи.
Порядок усиновлення дітей, передання їх під опіку, піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, сім’ї патронатних вихователів, заклади для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, у яких створено умови, максимально наближені до сімейних, визначається Кабінетом Міністрів України.”;
10) у статті 25:
частину другу доповнити словами „ , а також соціальних, освітніх, медичних, реабілітаційних послуг відповідно до потреб.”;
перше речення частини третьої викласти в такій редакції:
„За дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, зберігається жиле приміщення, у якому вони проживали на момент виникнення обставин, що призвели до втрати батьківського піклування, незалежно від форми їх влаштування, місця проживання чи перебування до досягнення ними 18-річного віку.”;
у частинах четвертій та п’ятій слова „заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” замінити словами „заклади для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування”;
доповнити статтю частиною сьомою такого змісту:
„Дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа до забезпечення їх упорядкованим житлом гарантується оплата оренди житлового приміщення за рахунок місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за місцем походження таких осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.”.
У зв’язку з цим частину сьому та восьму вважати частинами восьмою та дев’ятою;
11) у статті 26:
у назві та частині першій слова „з вадами розумового або фізичного розвитку” замінити словами „з порушеннями розвитку та ризиком появи таких порушень”;
у частині другій та третій слова „з вадами розумового або фізичного розвитку” замінити словами „з порушеннями розвитку”;
у частині четвертій слова „з вадами фізичного розвитку” замінити словами „з порушеннями розвитку”;
доповнити абзацом такого змісту:
„Дітям раннього віку (від народження до 4 років) з порушеннями розвитку або ризиком появи таких порушень, у тому числі дітям з інвалідністю, а також їхнім батькам, надається послуга раннього втручання.”;
12) статтю 27 викласти в такій редакції:
„Стаття 27. Заклади для дітей з інвалідністю, дітей з порушеннями розвитку та ризиком появи таких порушень
Для дітей з інвалідністю, порушеннями розвитку та ризиком появи таких порушень у територіальній громаді за місцем їх проживання (перебування) створюються умови для отримання медичної допомоги та спеціального догляду залежно від їхніх потреб, зокрема у закладах денного перебування, центрах реабілітації та паліативної допомоги.
Для дітей раннього віку (від народження до 4 років) з інвалідністю, порушеннями розвитку та ризиком появи таких порушень створюються центри (відділення, кабінети) раннього втручання.
Основними завданнями таких центрів є:
раннє виявлення у дітей, у тому числі в пренатальному періоді, порушень розвитку або ризику виникнення таких порушень;
попередження та зниження впливу порушень розвитку у дітей на їх життєдіяльність;
підвищення здатності дітей до зростання та виховання у середовищі, природному для дітей відповідного віку без порушень або максимально наближеному до нього;
надання комплексної допомоги законним представникам дітей у створенні оптимальних умов для збереження їх здоров’я, для розвитку, виховання, навчання в умовах сім’ї та місцевої громади.
Центри (відділення, кабінети) раннього втручання створюються на основі державної, комунальної та приватної власності, а також шляхом об’єднання майна різних форм власності.
Потреба в комунальних центрах (відділеннях, кабінетах) раннього втручання визначається місцевими органами виконавчої влади в межах їхніх повноважень. Рішення про їх створення приймається органами місцевого самоврядування та засновниками з урахуванням показників, визначених Кабінетом Міністрів України.
Примірне положення про центр (відділення, кабінет) раннього втручання затверджує Кабінет Міністрів України.
Для надання послуг соціально-трудової адаптації дітям з інтелектуальними порушенням та психічними розладами у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, можуть створюватися та функціонувати соціальні майстерні, основним завданням яких є надання можливості дітям з інвалідністю здобути навички адаптації у повсякденному житті, трудової орієнтації з урахуванням їхніх можливостей і здібностей.
Заклади для дітей з інвалідністю, дітей з порушеннями розвитку мають відповідати критеріям розумного пристосування та універсального дизайну.
Кошти на фінансування будівництва / реконструкції / капітального ремонту, утримання закладів для дітей з інвалідністю, дітей з порушеннями розвитку в державному та місцевих бюджетах визначаються окремими статтями.”.
4. У Законі України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 6, ст. 147, із наступними змінами):
1) у статті 1:
абзаци шостий, дев’ятий, десятий, дванадцятий, чотирнадцятий та п’ятнадцятий викласти в такій редакції:
„сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, – усиновлення, встановлення опіки, піклування, передання до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, влаштування у сім’ю патронатного вихователя;”;
„влаштування до прийомної сім’ї – добровільне прийняття за плату сім’єю або окремою особою, яка не перебуває у шлюбі, від одного до чотирьох дітей-сиріт та / або дітей, позбавлених батьківського піклування, для спільного проживання та надання їм послуги догляду та виховання;
влаштування до дитячого будинку сімейного типу – добровільне прийняття за плату сім’єю п’яти і більше дітей-сиріт та / або дітей, позбавлених батьківського піклування, для спільного проживання та надання їм послуги догляду та виховання. Загальна кількість дітей разом із рідними в такій сім’ї не може перевищувати десяти осіб;”;
„батьки-вихователі – подружжя, яке взяло п’ятьох і більше дітей-сиріт та / або дітей, позбавлених батьківського піклування, для спільного проживання та надання їм послуги догляду та виховання;”;
„прийомні батьки – подружжя або особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли від одного до чотирьох дітей-сиріт та / або дітей, позбавлених батьківського піклування, для спільного проживання надання їм послуги догляду та виховання;
умови, максимально наближені до сімейних, – умови, у яких надається послуга догляду та виховання не більше ніж 10 дітям (або не більше ніж восьми дітям, якщо серед них є двоє і більше дітей з інвалідністю) у закладі для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування або його окремому структурному підрозділі (відділенні, пансіоні, гуртожитку, службі тощо), що полягають у забезпеченні індивідуального підходу до виховання дітей (закріплення за одним педагогом двох – трьох вихованців); самообслуговування дітей, їх участі у веденні домашнього господарства; розміщення у кімнатах по дві – три особи відповідно до психологічної сумісності дітей та їхніх бажань з урахуванням родинних зв’язків, віку, статі;”;
абзац шістнадцятий виключити;
абзац вісімнадцятий викласти в такій редакції:
„місце проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, – жиле приміщення дитячого будинку сімейного типу, прийомної сім’ї, опікунів або піклувальників, інше житло або заклад для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування, в якому дитина отримує послугу догляду та виховання;”;
в абзацах двадцять третьому та двадцять четвертому слова „у закладі для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, іншому закладі для дітей,” замінити словами „у закладі для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування”;
2) у статті 4:
частину другу викласти в такій редакції:
„Державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа встановлюються незалежно від того, де така дитина або особа отримує послугу догляду та виховання, на рівні, не нижчому від установленого Кабінетом Міністрів України.”;
у частині третій:
абзац другий викласти в такій редакції:
„соціальної послуги догляду та виховання дитини, що передбачає створення умов для проживання (перебування); виховання; забезпечення харчуванням, твердим, м’яким інвентарем; за потреби, пов’язаної з віком та / або станом здоров’я: допомогу у самообслуговуванні, спостереження за станом здоров’я, організацію надання реабілітаційних та медичних послуг, допомогу в забезпеченні технічними засобами реабілітації, навчання навичкам користування ними; навчання навичкам самообслуговування; організацію розпорядку дня, в тому числі дозвілля;ˮ;
доповнити абзацом такого змісту:
„інших соціальних послуг відповідно до потреб таких дітей та осіб з їх числа.”;
3) у статті 6:
у назві слова „Пріоритети форм” виключити;
абзаци другий – четвертий замінити абзацами такого змісту:
„Пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, є передання на виховання в сім’ю родичів – на усиновлення, під опіку або піклування.
До усиновлення дитини, передання під опіку чи піклування, влаштування в прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу дитина може бути тимчасово влаштована в сім’ю патронатного вихователя або в заклад для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування, у якому створено умови, максимально наближені до сімейних, для отримання послуги догляду та виховання.
У разі тимчасового влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя або до стаціонарної служби (відділення) термінового влаштування дітей центру соціальних служб орган опіки та піклування за місцем походження дитини забезпечує відкриття її особистого рахунку у відділенні Державного ощадного банку України, а також проводить заходи для оформлення пенсій, інших соціальних виплат, на які дитина має право.
Як виняток, лише за відсутності можливості влаштувати дитину віком до трьох років у сім’ю патронатного вихователя, така дитина може бути влаштована до закладу для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування, у якому створено умови, максимально наближені до сімейних, на термін до трьох місяців. Термін перебування в такому закладі дитини віком до трьох років, яка має інвалідність або порушення розвитку, може бути продовжено до півроку. Дитина, яка потребує паліативної допомоги, може перебувати в такому закладі безстроково.
У разі влаштування дитини до закладу для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування орган опіки та піклування за місцем походження дитини або за місцем її проживання зобов’язаний постійно проводити роботу та вживати вичерпних заходів щодо влаштування дитини в сім’ю громадян.
Порядок усиновлення дитини, встановлення над нею опіки або піклування, передання на виховання та спільне проживання в прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу, влаштування до закладу для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування, у якому створено умови, максимально наближені до сімейних, затверджується Кабінетом Міністрів України.”;
4) у статті 8:
частини першу – третю замінити частинами такого змісту:
„Держава здійснює повне забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа, відповідно до встановлених мінімальних стандартів та прожиткового мінімуму для таких осіб, що гарантують кожній дитині рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.
Право на повне державне забезпечення в закладах для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, віком до вісімнадцяти років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при продовженні навчання до 23 років або до здобуття відповідного рівня освіти.
Різниця між вартістю утримання дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, в закладі для дітей незалежно від його типу та підпорядкування та вартістю послуги догляду та виховання у цьому закладі, гарантованою державою, фінансується за рахунок його засновника та місцевих бюджетів органів місцевого самоврядування за місцем походження дитини на умовах співфінансування. Під утриманням дитини у закладі треба розуміти видатки, пов’язані із функціонуванням закладу та вартість послуги догляду та виховання дитини.ˮ.
у тексті частини сьомої слова „навчальний закад” у всіх відмінках і формах числа замінити словами „заклад освіти” у відповідному відмінку і числі;
5) частину першу статті 9 викласти в такій редакції:
„Витрати на утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа у сім’ях опікунів, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, у закладах для дітей державної та комунальної власності незалежно від їхнього типу та підпорядкування, фінансуються з державного, місцевих бюджетів, з інших джерел, не заборонених законодавством.”;
6) статті 17, 171, 18 і 19 викласти в такій редакції:
„Стаття 17. Соціальна та психологічна адаптація, соціальна інтеграція дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа у соціальне середовище
Заходи щодо соціальної та психологічної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа з метою підготовки до самостійного життя проводяться сім’ями, закладами для дітей незалежно від їхніх типу, форми власності та підпорядкування, в яких особи зазначеної категорії проживають і отримують послугу догляду та виховання, закладами освіти, в яких вони навчаються, а також громадськими об’єднаннями в порядку, передбаченому статтею 171 цього Закону.
Соціальна інтеграція в соціальне середовище дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа здійснюється відповідно до державного стандарту соціальної послуги, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей.
Координувати діяльність щодо інтеграції дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа може фахівець із соціальної роботи, центр соціальних служб або громадське об’єднання на підставі відповідного договору.
Стаття 171. Наставництво
Наставництво здійснюється в найкращих інтересах дитини, особи з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, яка проживає / проживала у закладі для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування, зокрема, щодо:
визначення та розвитку здібностей дитини, особи з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, реалізації її інтересів у професійному самовизначенні;
надання дитині, особі з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, доступної інформації про її права та обов’язки;
формування в дитини, особи з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, практичних навичок, спрямованих на адаптацію її до самостійного життя, зокрема, щодо вирішення побутових питань, розпорядження власним майном і коштами, отримання освітніх, соціальних, медичних, адміністративних та інших послуг;
ознайомлення дитини, особи з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, з практиками суспільного спілкування та подолання складних життєвих ситуацій;
сприяння становленню дитини, особи з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, як відповідальної успішної особистості;
формування у дитини, особи з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, навичок здорового способу життя.
Наставництво здійснюється згідно з договором про наставництво, що укладається між центром соціальних служб за місцем проживання дитини або громадським об’єднанням, статутом якого передбачено діяльність із наставництва, наставником та адміністрацією закладу для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування, в якому проживає дитина, в інтересах якої укладається такий договір, чи особою з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.
Договір про наставництво укладається у письмовій формі.
Для укладення договору про наставництво потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити, а також письмова згода її батьків, інших законних представників. Згода дитини надається у формі, що відповідає її віку та стану здоров’я.
Договір про наставництво може бути розірваний за згодою сторін, за ініціативою однієї сторони у разі невиконання обов’язків згідно з договором іншими сторонами або за рішенням суду в разі невиконання сторонами своїх обов’язків за договором, порушення прав і законних інтересів дитини наставником, виникнення загрози для життя та здоров’я дитини з вини наставника.
Договір про наставництво припиняється в разі повернення дитини на виховання до батьків, інших законних представників, її усиновлення, встановлення над нею опіки чи піклування, влаштування її на виховання в сім’ю громадян (прийомну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу) або переведення до іншого закладу для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування, а також у разі відмови дитини від здійснення наставництва стосовно неї, досягнення дитиною повноліття, смерті дитини чи наставника.
Договір про наставництво щодо особи з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, припиняється за згодою сторін, а також у разі відмови особи від здійснення наставництва стосовно неї або відмови наставника здійснювати наставництво, та в інших випадках, передбачених законодавством України.
Особа, яка виявила бажання стати наставником, до укладення договору про наставництво зобов’язана пройти навчальний курс підготовки з проблем соціальної адаптації дітей та їх підготовки до самостійного життя за програмою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань сім’ї та дітей.
Наставниками не можуть бути особи, зазначені у статті 212 Сімейного кодексу України.
Організація наставництва здійснюється центрами соціальних служб за місцем проживання дитини або громадським об’єднанням на підставі відповідного договору, укладеного з місцевим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які:
проводять добір осіб, які виявили бажання стати наставниками, забезпечують проходження такими особами курсу підготовки з проблем соціальної адаптації дітей та підготовки їх до самостійного життя;
під час здійснення діяльності з організації наставництва на основі відповідних договорів про співпрацю залучають громадські та благодійні організації, видом статутної діяльності яких є захист прав дітей;
забезпечують відповідно до закону захист персональних даних та інформації стосовно дітей, осіб з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та наставників, що стали відомі під час провадження діяльності з організації наставництва.
Наставник має право відвідувати дитину, особу з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, за місцем її проживання, навчання, роботи, лікування, оздоровлення, а також за згодою дитини та батьків, інших законних представників дитини, адміністрації закладу для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування, в якому проживає дитина, спілкуватися з дитиною поза місцем її проживання, навчання, лікування, оздоровлення, у тому числі запрошувати дитину у свою сім’ю у святкові та неробочі дні, дні канікул, надавати дитині допомогу в отриманні додаткових освітніх, соціальних, реабілітаційних, оздоровчих послуг, брати участь у забезпеченні її одягом, взуттям, приладдям для навчання та розвитку тощо.
Наставник несе відповідальність за порушення ним прав і законних інтересів дитини, заподіяння шкоди її життю та здоров’ю відповідно до закону. У разі перебування дитини в сім’ї наставника у святкові та неробочі дні, дні канікул наставник несе відповідальність за життя та здоров’я дитини, а також за повернення дитини до місця її проживання, навчання, лікування, оздоровлення.
Контроль за дотриманням прав та інтересів дітей, над якими
встановлено наставництво, здійснюють центри соціальних служб, адміністрації закладів для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, у яких проживають такі діти, та служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини.
Стаття 18. Створення і функціонування закладів для дітей, у яких створено умови, максимально наближені до сімейних
1. Умови, максимально наближені до сімейних, створюються у закладі для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування або його окремому структурному підрозділі (відділенні, пансіоні, гуртожитку, службі тощо), у якому дітям надається послуга догляду та виховання та організовано отримання ними соціальних, освітніх, медичних та реабілітаційних послуг, у тому числі в інших закладах та установах за місцем розташування відповідного закладу або його структурного підрозділу.
У закладах для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, їхніх окремих структурних підрозділах (відділеннях, пансіонах, гуртожитках, службах тощо), у яких створено умови, максимально наближені до сімейних, можуть також проживати особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до 23 років, які мають інвалідність або навчаються у закладах професійної (професійно-технічної) та вищої освіти, що знаходяться за місцем розташування такого закладу, або в період канікул, якщо такі особи не мають власного житла.
Послуга догляду та виховання у закладах для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, їхніх окремих структурних підрозділах (відділеннях, пансіонах, гуртожитках, службах тощо), у яких створено умови, максимально наближені до сімейних, надається дітям відповідно до державного соціального стандарту за рахунок коштів відповідних бюджетів, інших джерел, не заборонених законодавством.
Загальна кількість осіб, які можуть одночасно отримувати послугу догляду та виховання в закладі для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування або його окремому структурному підрозділі (відділенні, пансіоні, гуртожитку, службі тощо), у якому створено умови, максимально наближені до сімейних, не може перевищувати десяти осіб, а в разі, коли серед вихованців є двоє і більше дітей з інвалідністю, – восьми осіб. Якщо в такий заклад або його структурний підрозділ влаштовуються діти з інвалідністю підгрупи А, кількість дітей, які проживають у ньому, не може перевищувати шести осіб.
Заклади для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, їхні окремі структурні підрозділи (відділення, пансіони, гуртожитки, служби тощо), у яких створено умови, максимально наближені до сімейних, які надають послугу догляду та виховання, розміщуються у житлових приміщеннях і мають відповідати критеріям розумного пристосування та універсального дизайну.
З метою недопущення дискримінації дітей за соціальним походженням в офіційних назвах закладів для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, у яких створено умови, максимально наближені до сімейних, не зазначається категорія осіб, які отримують послугу догляду та виховання в них.
2. Рішення про влаштування дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, до закладу для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування або його окремому структурному підрозділі (відділенні, пансіоні, гуртожитку, службі тощо), у якому створено умови, максимально наближені до сімейних, приймається органом опіки та піклування з урахуванням принципу територіальної наближеності до місця походження дитини з метою сприяння реінтеграції дитини у сім’ю (якщо це можливо), соціальній інтеграції у громаду.
3. Порядок створення, реорганізації, ліквідації закладів для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, у яких створено умови, максимально наближені до сімейних, а також примірне положення про такі заклади затверджуються Кабінетом Міністрів України.
4. Контроль за дотриманням прав та інтересів дітей, забезпеченням їхніх потреб у закладах для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, їхніх окремих структурних підрозділах (відділеннях, пансіонах, гуртожитках, службах тощо), у яких створено умови, максимально наближені до сімейних, здійснюють служби у справах дітей.
Стаття 19. Забезпечення закладів, в яких дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, надається послуга догляду та виховання
Забезпечення закладів, у яких дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, надається послуга догляду та виховання матеріально-технічними ресурсами, обладнанням, транспортними засобами, товарами культурно-побутового та спортивного призначення, господарського вжитку здійснюється в першочерговому порядку на рівні, встановленому відповідними державними соціальними стандартами та нормативами.”;
7) статтю 20 виключити;
8) частину першу статті 21 викласти в такій редакції:
„Для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у закладах для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, у яких вони проживають, запроваджуються програми психологічної та практичної підготовки до праці, професійного самовизначення вихованців з урахуванням здібностей, інтересів дитини.”;
9) частину третю статті 23 викласти в такій редакції:
„Відповідальність за працевлаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа покладається на місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, а також керівника закладу для дітей, в якому дитина перебувала до працевлаштування, незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування.”;
10) у статті 27:
абзац перший частини першої викласти в такій редакції:
„Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування:”;
абзац другий частини першої виключити;
доповнити частиною такого змісту:
„Для осіб з інвалідністю, які є непрацездатними, мають часткову або обмежену працездатність, можуть бути створені соціальні майстерні для соціально-трудової адаптації будь-якої форми власності, в тому числі на засадах державно-приватного партнерства.”;
11) статті 28, 32, 33, 392, 394, 395 викласти в такій редакції:
„Стаття 28. Влаштування дітей, залишених батьками в закладах охорони здоров’я
У разі відсутності відомостей про батьків та родичів дитини, залишеної в пологовому будинку чи іншому закладі охорони здоров’я, в порядку, встановленому законодавством, складається відповідний акт, на підставі якого служба у справах дітей за місцезнаходженням цього закладу вживає заходів щодо надання дитині статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, та її подальшого влаштування.
На період оформлення відповідно до законодавства України документів для надання дитині, залишеній батьками в пологовому будинку чи іншому закладі охорони здоров’я, статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, та її подальшого влаштування в сім’ю усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків чи батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, вона тимчасово влаштовується в сім’ю патронатного вихователя або за відсутності такої можливості – в заклад для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування, у якому створено умови, максимально наближені до сімейних.”;
„Стаття 32. Збереження права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа на житло
За дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування за місцем розташування житла дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа відповідальні за збереження зазначеного в частині першій цієї статті житла і повернення його у придатному для проживання стані дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам із їх числа після завершення терміну їхнього перебування у сім’ї патронатного вихователя, сім’ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування.
Такі житлові приміщення не можуть бути відчужені без отримання згоди органу опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з урахуванням бажання дитини, якщо вона досягла 14 років.
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають право проживати в прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, сім’ях піклувальників до повернення їм зазначеного житла або надання житла місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
До працевлаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа, які здобули відповідний рівень освіти і перебувають на обліку в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, квартирна плата та плата за комунальні послуги здійснюються місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування за місцезнаходженням житла.
Стаття 33. Забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа житлом
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, у разі відсутності в них житла мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, за заявою опікуна чи піклувальника, прийомних батьків, батьків-вихователів, адміністрації закладу, де проживає дитина, або органу опіки та піклування. Після досягнення 18 років такі діти протягом місяця забезпечуються соціальним житлом до надання їм благоустроєного житлового приміщення для постійного проживання.
У разі тимчасової відсутності можливості забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа соціальним житлом, їм за рахунок місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за місцем походження надається щомісячна адресна допомога для відшкодування витрат на оренду житла в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.”;
„Стаття 392. Надання шефської допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам із їх числа
Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, профспілкові, благодійні та інші громадські об’єднання можуть надавати шефську допомогу дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, які проживають у сім’ях або закладах для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, а також допомогу в покращенні умов надання їм послуги догляду та виховання у цих сім’ях, закладах, у зміцненні матеріальної бази, організації трудового навчання, проведенні масових заходів, організації індивідуальної роботи з вихованцями цих закладів, а також у подальшому навчанні, працевлаштуванні, наданні медичних, соціальних та реабілітаційних послуг, розвитку спортивних і творчих здібностей, забезпеченні житлом осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.”;
„Стаття 394. Залучення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа до закладів позашкільної освіти
Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування разом із підприємствами, організаціями, науковими установами, закладами вищої освіти, об’єднаннями громадян, що створюють заклади позашкільної освіти та надають відповідні послуги для задоволення потреб дітей у додатковій освіті, розвитку творчих здібностей, організації змістовного дозвілля та відпочинку молоді, а також заклади, що забезпечують пошук, підтримку та розвиток талановитої молоді в різних сферах життя, залучають до таких закладів дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа.
Стаття 395. Удосконалення умов для розвитку, виховання та освіти дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа
Центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах культури та мистецтв, освіти і науки, молоді та спорту, сім’ї та дітей, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують постійне удосконалення форм і методів роботи з підготовки до самостійного та сімейного життя дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа, у тому числі шляхом підтримки і розвитку наставництва над такими дітьми, впровадження соціальних, медичних, освітніх та реабілітаційних послуг, необхідних для цього, постійного підвищення кваліфікації фахівців, які з ними працюють.”;
12) у назві та тексті статтей 396 та 398 слова „випускники закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” в усіх відмінках замінити словами „діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, та особи із їх числа” у відповідному відмінку;
13) статті 397, 399, 3912, 3913 викласти в такій редакції:
„Стаття 397. Допомога дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам із їх числа в працевлаштуванні у позанавчальний час, в отриманні послуг, пов’язаних із профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією
Державна служба зайнятості разом з місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, центрами соціальних служб надає дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам із їх числа, які є учнями, студентами та аспірантами денної форми навчання, допомогу в працевлаштуванні у позанавчальний час.
Молодіжні центри праці, а також молодіжні громадські організації з питань працевлаштування (агентства, біржі, бюро тощо) сприяють працевлаштуванню дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа, у тому числі учнів, студентів, аспірантів, у позанавчальний час, надають послуги, пов’язані з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією.”;
„Стаття 399. Порядок відшкодування витрат на виплату допомоги дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам із їх числа, які перебували на повному державному утриманні
Порядок відшкодування витрат на виплату допомоги дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам із їх числа, їхнього повного державного забезпечення відповідно до статті 8 цього Закону при працевлаштуванні та вступі до закладу освіти для отримання профільної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти відповідно до норм забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа, затверджується Кабінетом Міністрів України.”;
„Стаття 3912. Фінансування перебування осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під час канікул
Особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що є учнями закладів професійної (професійно-технічної) освіти або студентами закладів вищої освіти,під час канікул можуть перебувати у зазначених закладах за рахунок коштів, передбачених частинами першою та другою статті 9 цього Закону.
Стаття 3913. Забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб із їх числа, які не виїжджають до місць організованого відпочинку в дні канікул, а також під час їх хвороби
Учням і слухачам закладів професійної (професійно-технічної) освіти та студентам закладів вищої освіти, які перебувають на повному державному забезпеченні та які не виїжджають до місць організованого відпочинку в дні канікул, а також під час їх хвороби, видаються кошти в межах установленої грошової норми на харчування й інші побутові потреби.”.
5. У Законі України „Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 6, ст. 35, із наступними змінами):
1) назву Закону викласти в такій редакції: „Закон України „Про органи, служби і заклади для дітей та сімей”;
2) у статті 1:
назву викласти в такій редакції:
„Органи, служби і заклади для дітей та сімей, які здійснюють соціальний захист дітей та соціальну підтримку сімей ˮ;
абзаци перший та другий частини першої викласти в такій редакції:
„Здійснення захисту прав дітей та соціальної підтримки сімей покладається в межах визначеної компетенції на:
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських та селищних рад об’єднаних територіальних громад;”;
абзаци восьмий та дев’ятий викласти в такій редакції:
„малі групові будинки;
центри соціальних служб”;
абзац десятий виключити;
3) статтю 4 викласти в такій редакції:
„Стаття 4. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служби у справах дітей
1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей:
1) забезпечує формування державної політики у сфері сім'ї та дітей;
2) здійснює нормативно-правове та організаційно-методичне забезпечення з питань соціальної підтримки сім’ї, захисту прав дітей та усиновлення;
3) забезпечує взаємодію центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, громадських об’єднань щодо соціальної підтримки сім’ї, захисту прав дітей та усиновлення, здійснює їх методичний супровід з цих питань;
4) здійснює державний нагляд і контроль за додержанням вимог законодавства щодо усиновлення та захисту прав дітей, у тому числі:
розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушеннями посадовими особами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, закладів, підприємств та організацій незалежно від форм власності прав і законних інтересів дітей, невиконанням законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служб у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських та селищних рад об’єднаних територіальних громад, або створенням перешкод для діяльності цих органів, та складає протоколи про адміністративні правопорушення;
проводить перевірки стану утримання дітей, надання їм послуги догляду та виховання, роботи із соціального захисту дітей у закладах для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, стану виховної роботи з дітьми у закладах освіти у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей;
ініціює перед судовими органами, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, органами Національної поліції, прокуратури питання про притягнення до відповідальності згідно із законом фізичних та юридичних осіб, а також посадових осіб у разі порушення ними прав і законних інтересів дітей;
5) забезпечує функціонування та ведення банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, кандидатів в усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі та усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів;
6) веде справи з усиновлення дітей;
7) збирає, аналізує та поширює відповідно до законодавства інформацію щодо соціальної підтримки сім’ї, захисту прав дітей та усиновлення.
2. Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій:
1) реалізують державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей;
2) забезпечують взаємодію місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, громадських об’єднань щодо захисту прав дітей, здійснюють їх методичний супровід з цього питання;
3) здійснюють державний нагляд і контроль за додержанням вимог законодавства щодо усиновлення та захисту прав дітей, у тому числі:
розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушеннями посадовими особами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, закладів, підприємств та організацій незалежно від форм власності прав і законних інтересів дітей, невиконанням законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім’ї та дітей, служб у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських та селищних рад об’єднаних територіальних громад, або створенням перешкод для діяльності цих органів, складають протоколи про адміністративні правопорушення;
проводять перевірки стану утримання дітей, надання їм послуги догляду та виховання, роботи із соціального захисту дітей у закладах для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, стану виховної роботи з дітьми у закладах освіти у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей;
ініціюють перед судовими органами, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, органами Національної поліції, прокуратури питання про притягнення до відповідальності згідно із законом фізичних та юридичних осіб, а також посадових осіб у разі порушення ними прав і законних інтересів дітей;
4) забезпечують ведення банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, кандидатів в усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі та усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів;
5) ведуть справи з усиновлення дітей;
6) сприяють розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, патронату над дітьми;
7) організовують підвищення професійної компетентності працівників служб у справах дітей.
3. Служби у справах дітей районних державних адміністрацій забезпечують здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства щодо усиновлення та захисту прав дітей, у тому числі:
1) розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушеннями посадовими особами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, закладів, підприємств та організацій незалежно від форм власності прав і законних інтересів дітей, невиконанням законних вимог посадових осіб служб у справах дітей районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських та селищних рад об’єднаних територіальних громад, або створенням перешкод для діяльності цих органів, складають протоколи про адміністративні правопорушення;
2) проводять перевірки стану утримання дітей, надання їм послуги догляду та виховання, дотримання прав дітей у сім’ях усиновлювачів, опікунів, піклувальників, патронатних вихователів, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, у закладах для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей;
3) ініціюють перед судовими органами, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, органами Національної поліції, прокуратури питання про притягнення до відповідальності згідно із законом фізичних та юридичних осіб, а також посадових осіб у разі порушення ними прав і законних інтересів дітей.
4. Служби у справах дітей районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об’єднаних територіальних громад:
1) забезпечують взаємодію суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності в межах територіальної громади у розв’язанні питань захисту прав дітей, створення безпечного середовища для дітей, зокрема, з метою запобігання дитячій бездоглядності, жорстокому поводженню з дітьми, залученню дітей до найгірших форм дитячої праці, поширенню соціального сирітства;
2) здійснюють моніторинг забезпечення прав дітей у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей, у тому числі:
стану утримання дітей, надання їм послуги догляду та виховання, дотримання їхніх прав у сім’ях усиновлювачів, опікунів, піклувальників, патронатних вихователів, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, у закладах для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, в сім’ях, які перебувають у складних життєвих обставинах;
стану виховної роботи з дітьми у закладах освіти;
умов роботи працівників віком до 18 років на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності;
3) перевіряють інформацію про порушення прав дітей шляхом відвідувань дітей за місцем їх проживання (перебування), навчання і роботи;
4) ініціюють перед судовими органами, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, органами Національної поліції, прокуратури питання про притягнення до відповідальності згідно із законом фізичних та юридичних осіб, а також посадових осіб у разі порушення ними прав та законних інтересів дітей;
5) представляють у разі необхідності інтереси дітей у судах, у тому числі у їхніх відносинах із підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності;
6) формують банк даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, кандидатів в усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі та усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, патронатних вихователів;
7) забезпечують усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштування їх у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, передання під опіку, піклування, у сім’ї патронатних вихователів;
8) забезпечують влаштування дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у сім’ї патронатних вихователів;
9) розглядають у межах компетенції питання про направлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до закладів для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, у яких створено умови, максимально наближені до сімейних;
10) звертаються до органів Національної поліції щодо проведення розшукової роботи із встановлення місця проживання, перебування біологічних батьків дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей, позбавлених батьківського піклування;
11) дають згоду на звільнення працівників віком до 18 років за ініціативою власника підприємства, установи та організації незалежно від форми власності або уповноваженого ним органу;
12) дають згоду на відрахування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, із закладів професійної (професійно-технічної)та вищої освіти, погоджують відрахування дітей з таких закладів;
13) забезпечують виконання інших завдань відповідно до законодавства.
5. Штатна чисельність працівників служб у справах дітей районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об’єднаних територіальних громад установлюється з розрахунку один працівник служби на одну тисячу дітей, які проживають у сільській місцевості, та на дві тисячі дітей, які проживають у місті, але не менше ніж один працівник на об’єднану територіальну громаду.
6. Служби у справах дітей мають права юридичної особи.
7. Типове положення про службу у справах дітей затверджує Кабінет Міністрів України.ˮ;
4) в абзаці двадцять шостому частини другої статті 5 слова „притулки для дітей служб у справах дітей” замінити словами „центри соціальних служб”;
5) назву розділу ІV викласти в такій редакції:
„Розділ IV. Заклади соціального захисту дітей та соціальної підтримки сімей”;
6) статті 11 та 111 викласти в такій редакції:
„Стаття 11. Малий груповий будинок
Малий груповий будинок – це заклад соціального захисту дітей, призначений для надання дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, віком від народження до 18 років, послуги догляду та виховання в умовах, максимально наближених до сімейних.
Вихованці малого групового будинку можуть проживати у ньому до 23-річного віку, якщо вони мають інвалідність або навчаються у закладах професійної (професійно-технічної) та вищої освіти, що знаходяться за місцем розташування такого малого групового будинку, або в період канікул, якщо такі особи не мають власного житла.
Загальна кількість осіб, які проживають у малому груповому будинку, не може перевищувати десяти осіб, а в разі, коли серед вихованців є двоє і більше дітей з інвалідністю, – восьми осіб. Якщо в малий груповий будинок влаштовуються діти з інвалідністю підгрупи А, кількість дітей, які проживають у ньому, не може перевищувати шести осіб.
Основним завданням малого групового будинку є надання дітям послуги догляду та виховання в умовах, максимально наближених до сімейних, які забезпечуються шляхом:
індивідуального підходу до кожної дитини (закріплення за одним педагогом двох – трьох вихованців);
самообслуговування дітей, їх участі у веденні домашнього господарства;
розміщення дітей у кімнатах по дві – три особи відповідно до психологічної сумісності дітей та їхніх бажань з урахуванням родинних зв’язків, віку, статі.
Діти отримують соціальні, освітні, медичні та реабілітаційні послуги відповідно до своїх потреб в інших закладах та установах за місцем розташування малого групового будинку, в якому проживають.
Малі групові будинки можуть бути юридичними особами, мати власні бланки, печатку і штамп установленого зразка або відділеннями центрів соціальних служб без права юридичної особи.
Примірне положення про малий груповий будинок затверджує Кабінет Міністрів України.
Стаття 111. Центри соціальних служб
1. Центри соціальних служб є спеціальними закладами, які проводять соціальну роботу та надають соціальні послуги різним категоріям населення.
2. Основними завданнями центрів соціальних служб є:
проведення соціально-профілактичної роботи, спрямованої на запобігання потраплянню у складні життєві обставини осіб та сімей з дітьми;
надання різним категоріям населення комплексу соціальних послуг відповідно до їхніх потреб згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей, з метою їх мінімізації або подолання.
3. Центри соціальних служб організовують свою роботу у стаціонарних та денних службах (відділеннях).
4. У центрах соціальних служб може бути створено такі стаціонарні служби (відділення):
1) служба (відділення) термінового влаштування дітей.
До служби влаштовуються діти віком від народження до 18 років, які перебувають у складних життєвих обставинах, загальна кількість яких одночасно не може перевищувати десяти осіб, а в разі, якщо серед вихованців є двоє і більше дітей з інвалідністю, – восьми осіб.
Строк перебування дитини в службі (відділенні) становить до трьох місяців. За необхідності завершення курсу соціально-психологічної реабілітації за погодженням зі службою у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини строк перебування дитини у службі (відділенні) може бути продовжено, але не більше ніж на дев’ять місяців.
У службі (відділенні) термінового влаштування дітей має бути створено умови, максимально наближені до сімейних, і вона (воно) має бути розташована (розташовано) окремо від інших служб (відділень) центру соціальних служб;
2) служба (відділення) для батьків з дітьми;
3) служба (відділення) притулку;
4) служба (відділення) соціальної адаптації;
5) служба (відділення) соціальної реабілітації.
Строк перебування та планова ємність служб (відділень) для батьків з дітьми, притулку, соціальної адаптації, соціальної реабілітації визначаються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які прийняли рішення про утворення центру соціальних служб, відповідно до потреб громади.
5. У центрах соціальних служб може бути створено такі денні служби (відділення):
1) служба (відділення) соціально-профілактичної роботи;
2) служба (відділення) соціального супроводу;
3) мобільна бригада екстреного реагування.
6. Примірне положення про центр соціальних служб затверджує Кабінет Міністрів України.”;
7) статтю 112 виключити;
8) у частині першій статті 13 слова „та притулки для дітей” замінити словами „ , малі групові будинки, стаціонарні служби (відділення) центрів соціальних служб”.
6. У Законі України „Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітейˮ (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 26, ст. 354):
1) у статті 11 слова „заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклуванняˮ замінити словами „заклади для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкуванняˮ;
2) у частині третій статті 19:
абзаци другий та третій виключити;
абзац четвертий викласти в редакції:
„центр соціальних служб.ˮ;
3) статті 23–25 виключити.
7. У Законі України „Про освітуˮ (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 38–39, ст. 380):
1) в абзаці сьомому частини другої статті 21 слово „(інтернатах)ˮ виключити;
2) у підпункті 7 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень слова „у дитячі будинки та переходять у підпорядкування центрального органу виконавчої влади у сфері соціального захисту абоˮ виключити.
8. У Законі України „Про загальну середню освітуˮ (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 28, ст. 230, із наступними змінами):
1) абзац другий частини третьої статті 8 замінити абзацами такого змісту:
„Заклади загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності можуть мати у своєму складі структурні підрозділи, у тому числі філії, гуртожитки (для дітей, які здобувають профільну середню освіту у закладі середньої освіти III ступеня) з частковим або повним утриманням здобувачів освіти, у тому числі за рахунок засновника. У складі спеціальних шкіл, навчально-реабілітаційних центрів, спеціалізованих мистецьких шкіл, ліцеїв спортивного профілю можуть створюватися пансіони для дітей з шести (семи) років.
Послуга догляду та виховання у гуртожитках, пансіонах закладів загальної середньої освіти надається дітям в умовах, наближених до сімейних, які забезпечуються шляхом:
індивідуального підходу до кожної дитини (закріплення за одним педагогом двох – трьох вихованців);
самообслуговування дітей, їх участі у веденні домашнього господарства;
розміщення дітей у кімнатах по дві – три особи відповідно до психологічної сумісності дітей та їхніх бажань з урахуванням родинних зв’язків, віку, статі.ˮ.
У зв’язку з цим абзаци третій та четвертий частини третьої вважати відповідно абзацами сьомим та восьмим;
2) у статті 9:
абзац третій частини другої виключити;
в абзаці другому частини четвертої слово „школа-інтернатˮ виключити;
в абзаці третьому частини четвертої слова „школа-інтернат (ліцей-інтернат)ˮ замінити словом „ліцейˮ;
в абзаці сьомому частини четвертої слова „ , науковий ліцей-інтернатˮ виключити;
3) частину четверту статті 18 виключити;
4) абзац перший частини третьої статті 21 замінити абзацами такого змісту:
„3. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які навчаються в закладах загальної середньої освіти, забезпечуються харчуванням, одягом та іншими послугами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, дітям з інвалідністю, які проживають у пансіонах (гуртожитках) закладів загальної середньої освіти, забезпечується послуга догляду та виховання за рахунок державного бюджету.
Різниця між вартістю утримання дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини з інвалідністю в пансіоні (гуртожитку) та вартістю послуги догляду та виховання в ньому, гарантованою державою, фінансується за рахунок його засновника та місцевих бюджетів органів місцевого самоврядування за місцем походження дитини на умовах співфінансування.
Під утриманням дитини у пансіоні (гуртожитку) треба розуміти видатки, пов’язані з його функціонуванням і вартість послуги догляду та виховання дитини.ˮ.
У зв’язку з цим абзац другий вважати абзацом п’ятим;
5) в абзаці десятому частини першої статті 25 слово „школи-інтернатуˮ замінити словами „пансіону або гуртожитку у складі спеціальної школиˮ;
6) абзац другий пункту 31 статті 48 викласти в такій редакції:
„зміну типу підпорядкованих шкіл-інтернатів на гімназію, ліцей відповідно до вимог цього Закону з утворенням у разі потреби у складі цих закладів освіти пансіонів (гуртожитків) з умовами виховання, наближеними до сімейних, та з частковим або повним утриманням учнів за рахунок засновника (засновників). Припинення функціонування пансіонів (гуртожитків) у складі таких закладів можливе лише після вирішення в установленому порядку питання здобуття учнями освіти та / або отримання відповідних соціальних послуг за місцем їхнього проживання (реєстрації) чи місцем проживання (реєстрації) їхніх батьків;ˮ.
9. У Законі України „Про дошкільну освітуˮ (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 49, ст. 259; 2006 р., № 44, ст. 433; 2008 р., № 27, ст. 251; 2010 р., № 46, ст. 545; 2014 р., № 30, ст. 1011; 2017 р., № 38–39, ст. 380):
1) частину четверту статті 9 викласти в такій редакції:
„4. Відповідальність за здобуття дітьми дошкільної освіти покладається на їхніх батьків або інших законних представників.ˮ;
2) у статті 12:
абзаци шостий та сьомий частини першої виключити;
абзаци четвертий та п’ятий частини третьої викласти в такій редакції:
„Для задоволення освітніх, соціальних потреб, організації корекційної та лікувально-відновлювальної роботи при спеціальних школах, навчально-реабілітаційних центрах можуть створюватися їхні структурні підрозділи – дошкільні групи денного перебування.ˮ;
3) частину четверту статті 33 доповнити абзацом такого змісту:
„отримання послуги раннього втручання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.”.
10. У Законі України „Основи законодавства України про охорону здоров’яˮ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19):
1) у статті 59:
частину другу викласти в такій редакції:
„З метою виховання здорового молодого покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил держава забезпечує розвиток широкої мережі закладів дошкільної, середньої та позашкільної освіти, закладів оздоровлення та відпочинку дітей, санаторно-курортних, реабілітаційних та інших дитячих закладів.ˮ;
доповнити частиною такого змісту:
„Учням початкової школи гарантується гаряче харчування.ˮ;
2) статтю 63 викласти в такій редакції:
„Стаття 63. Державна допомога громадянам у здійсненні догляду за дітьми з інвалідністю, порушеннями розвитку та ризиком появи таких порушень
Для дітей з інвалідністю, порушеннями розвитку або ризиком виникнення таких порушень та їхніх сімей у територіальній громаді за місцем проживання створюються умови для отримання медичної допомоги, соціальних та реабілітаційних послуг залежно від їхніх потреб, зокрема послуги раннього втручання, денного догляду, паліативної допомоги у закладах денного перебування, центрах реабілітації та паліативної допомоги, а також у малих групових будинках та інших дитячих закладах за рахунок держави, інших джерел, не заборонених законодавством.
За такими дітьми здійснюється постійне катамнестичне спостереження, до досягнення ними чотирьох років може також надаватися послуга раннього втручання.
Катамнестичне спостереження, послуга раннього втручання, реабілітаційні послуги, медико-соціальна допомога та паліативна допомога дітям надаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Сім’ям або особам та закладам, на утриманні яких перебувають такі діти, надається медико-соціальна допомога у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.”.
11. У статті 26 Закону України „Про наукову і науково-технічну діяльністьˮ (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 3, ст. 25; 2017 р., № 38–39, ст. 380):
у частині першій „і наукових ліцеїв-інтернатівˮ виключити;
у частині другій слова „(науковий ліцей-інтернат)ˮ у всіх відмінках і формах числа виключити.
12. В абзаці четвертому частини третьої статті 5 Закону України „Про соціальні послугиˮ (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 45, ст. 358; 2013 р., № 3, ст. 22, № 27, ст. 282; 2016 р., № 10, ст. 98) слова „інтернатнихустановах таˮ замінити словами „і денних”.
13. У Законі України „Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддюˮ (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 42, ст. 213; 2014 р., № 6–7, ст. 80; 2016 р., № 43, ст. 736; 2018 р., № 5, ст. 35):
1) у статті 1:
абзац четвертий викласти в такій редакції:
„соціальна робота – професійна діяльність, спрямована на профілактику, мінімізацію та подолання складних життєвих обставин, яка передбачає планування, організацію, координацію та моніторинг процесу надання соціальних послуг;ˮ;
абзац одинадцятий виключити;
2) абзац другий частини першої статті 10 викласти в такій редакції:
„навчально-виховної реабілітації у закладах освіти, охорони здоров’я, соціального захисту дітей та сімей з дітьми;ˮ;
3) статті 11, 17 і 18 викласти в такій редакції:
„Стаття 11. Оцінювання потреб сім’ї, дітей, молоді та інших осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах
Оцінювання потреб сім’ї, дітей, молоді та інших осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть їх самостійно подолати, проводиться з метою визначення необхідних видів та обсягу соціальної допомоги та соціальних послуг, їх впливу на подолання складних життєвих обставин.
Оцінювання потреб сімей, дітей, молоді та інших осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть їх самостійно подолати, проводиться районними, міськими, районними у містах центрами соціальних служб із залученням інших суб’єктів соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю.
Порядок проведення оцінювання потреб центрами соціальних служб визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.”;
„Стаття 17. Центри соціальних служб
1. Проведення соціальної роботи та надання соціальних послуг різним категоріям населення покладається на республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські, районні, міські, районні у містах, селищні та сільські центри соціальних служб.
2. Основними завданнями республіканського (Автономної Республіки Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських центрів соціальних служб є:
методична допомога громадам у розвитку соціальних послуг, організація навчання з розвитку соціальних послуг;
організація інформування громад щодо сімейних цінностей, профілактики соціального сирітства, насильства, жорстокого поводження з дітьми;
проведення навчальних заходів для надавачів соціальних послуг, спеціалістів виконавчих органів місцевого самоврядування, які адмініструють соціальні послуги для сім’ї та дітей.
Для виконання своїх завдань республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські центри соціальних служб можуть утворювати тренінгові центри та мобільні консультативні пункти.
3. Основними завданнями районних, міських, районних у містах, селищних та сільських центрів соціальних служб є:
проведення соціально-профілактичної роботи, спрямованої на запобігання потраплянню у складні життєві обставини осіб та сімей з дітьми;
надання особам та сім’ям з дітьми комплексу соціальних послуг відповідно до їхніх потреб згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері сім’ї та дітей, з метою їх мінімізації або подолання.
4. Для реалізації своїх повноважень районні, міські, районні у містах, селищні та сільські центри соціальних служб створюють стаціонарні та денні служби (відділення):
1) стаціонарні служби (відділення):
служба (відділення) термінового влаштування дітей;
служба (відділення) для батьків з дітьми;
служба (відділення) притулку;
служба (відділення) соціальної адаптації;
служба (відділення) соціальної реабілітації;
2) денні служби (відділення):
служба (відділення) соціально-профілактичної роботи;
служба (відділення) соціального супроводу;
мобільна бригада екстреного реагування.
5. Республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські, районні, міські, районні у містах, селищні та сільські центри соціальних служб є юридичними особами, мають бланки, печатку, штамп зі своїм найменуванням, самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства.
Примірне положення про республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські, районні, міські, районні у містах, селищні та сільські центри соціальних служб затверджує Кабінет Міністрів України.
Діяльність центрів соціальних служб фінансується за рахунок коштів, передбачених у місцевих бюджетах, та з інших джерел, не заборонених законодавством.
Соціальні послуги надаються центрами соціальних служб на безоплатній та платній основі. Перелік платних соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 18. Кадрове забезпечення соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю
Соціальну роботу в територіальній громаді проводять соціальні менеджери, фахівці із соціальної роботи, соціальні працівники, які мають відповідний рівень професійної компетентності.
Соціальний менеджер відповідно до повноважень, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань соціального захисту населення:
виконує планування, організацію, координацію та моніторинг процесу надання соціальних послуг у територіальній громаді;
активізує ресурси територіальної громади;
звітує місцевому органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування з питань організації та надання соціальних послуг у територіальній громаді;
готує та подає місцевому органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування пропозиції стосовно удосконалення місцевих програм надання соціальних послуг;
проводить інформаційно-роз’яснювальну роботу щодо соціальної роботи та соціальних послуг;
оприлюднює відомості про стан надання соціальних послуг у територіальній громаді;
виконує інші повноваження щодо соціальної роботи та надання соціальних послуг відповідно до законодавства.
Рекомендації соціального менеджера в межах виконання його повноважень є обов’язковими для розгляду місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та для виконання фахівцями із соціальної роботи, соціальними працівниками.
Фахівець із соціальної роботи відповідно до повноважень, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань соціального захисту населення:
проводить оцінювання потреб особи та сім’ї;
планує і визначає методи соціальної роботи, соціальні послуги, види державної допомоги;
надає соціальні послуги;
представляє інтереси отримувача послуг в установах та організаціях за потреби;
бере участь у супервізії.
Соціальний працівник відповідно до повноважень, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань соціального захисту населення, забезпечує надання соціальних послуг відповідно до оцінки потреб особи (сім’ї) та індивідуального плану надання соціальної послуги (соціальних послуг), формування знань, умінь, навичок отримувача послуг.ˮ.
14. У Законі України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 16, ст. 167; 2002 р., № 32, ст. 232; 2004 р., № 29, ст. 370; 2005 р., № 10, ст. 191; 2006 р., № 8, ст. 91, № 50, ст. 501):
абзац восьмий статті 1 та статтю 6 виключити;
в частині десятій статті 7 слова „ , центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді” виключити.
15. У Законі України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхуванняˮ (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 46, ст. 403):
1) у пункті п’ятому частини другої статті 43 слова „навчального закладу інтернатного типуˮ замінити словами „стаціонарного закладу державної або комунальної власностіˮ;
2) частину третю статті 48 викласти в такій редакції:
„3. Суми страхових виплат, нараховані особі в період отримання нею послуги догляду та виховання в закладі для дітей незалежно від його типу, форми власності та підпорядкування, перераховуються на спеціальний рахунок і виплачуються їй після вибуття із цього закладу.ˮ.
16. У частині третій статті 21 Закону України „Про протидію захворюванню на туберкульозˮ (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 49, ст. 258) слова „спеціальні навчальні заклади (санаторна школа (школа-інтернат) I-III ступенів)ˮ замінити словами „санаторно-курортні заклади для дітейˮ.
17. В абзаці другому частини шостої статті 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україніˮ (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 21, ст. 252, із наступними змінами) слова „спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів), загальноосвітніх санаторних шкіл (шкіл-інтернатів), загальноосвітніх навчальних закладівˮ замінити словами „закладів загальної середньої освітиˮ.
18. Підпункт 8 пункту „бˮ статті 32 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україніˮ (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170; 2013 р., № 23, ст. 218, № 52, ст. 729; 2014 р., № 5, ст. 62; 2015 р., № 6, ст. 40; 2016 р., № 5, ст. 50) викласти в такій редакції:
„8) вирішення відповідно до законодавства питань про утримання за рахунок держави осіб, які мають порушення фізичного та / або розумового розвитку і не можуть навчатися в закладах загальної середньої освіти (у тому числі спеціальних), а також щодо оплати харчування дітей у закладах загальної середньої освіти (групах із подовженим днем);ˮ.
19. У Законі України „Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україніˮ (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 2, ст. 36; 2009 р., № 23, ст. 284; 2014 р., № 6–7, ст. 80; 2018 р., № 6–7, ст. 43):
1) у частині другій статті 12:
абзац четвертий замінити абзацами такого змісту:
„установи та заклади денного перебування дітей, центри реабілітації та паліативної допомоги дітям;
заклади для дітей незалежно від їхнього типу, форми власності та підпорядкування, в яких надається послуга догляду та виховання в умовах, максимально наближених до сімейних;
майстерні трудової реабілітації;ˮ.
У зв’язку з цим абзаци п’ятий – п’ятнадцятий частини другої вважати відповідно абзацами сьомим – сімнадцятим;
в абзаці восьмому слово „(школи-інтернати)ˮ виключити;
абзац дев’ятий викласти в такій редакції:
„санаторно-курортні заклади для дітей, заклади оздоровлення та відпочинку дітей;ˮ;
2) частину п’яту статті 38 викласти в такій редакції:
„Послуги професійної орієнтації дітям з інвалідністю надають заклади освіти, у яких вони навчаються, за участю в разі необхідності реабілітаційних установˮ.
20. У Законі України „Про протидію торгівлі людьмиˮ (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 19–20, ст. 173):
1) абзац п’ятий частини першої статті 1 викласти в редакції:
„заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, – центри соціальних служб, територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);ˮ;
2) У статті 17:
у частині другій слова „центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та притулків для дітейˮ замінити словами „центрів соціальних службˮ;
частину третю викласти в такій редакції:
„3. Умови перебування та надання послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми, діючою мережею центрів соціальних служб, територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг) регулюються положеннями про зазначені заклади.ˮ;
3) у частині четвертій статті 23 слова „Центри соціально-психологічної реабілітації дітей, притулки для дітейˮ замінити словами „Центри соціальних службˮ.
21. У частині другій статті 71 Закону України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіківˮ (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 52, ст. 561; 2018 р., № 5, ст. 35) слова „для сім’ї, дітей та молоді, притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка), центри соціально-психологічної допомогиˮ виключити.
22. У Законі України „Про запобігання та протидію домашньому насильствуˮ (Відомості Верховної Ради України, 2018 р., № 5, ст. 35):
1) у частині четвертій статті 6:
у пункті 1 слова „для сім’ї, дітей та молодіˮ виключити;
пункти 2–5 виключити;
2) пункт 6 частини другої статті 9 викласти у такій редакції:
„влаштування дитини в сім’ю родичів, сім’ю патронатного вихователя, стаціонарну службу (відділення) термінового влаштування дітей центру соціальних служб, у яких створено належні умови для проживання дитини, надання їй послуги догляду та виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб, а також здійснення контролю за дотриманням прав та інтересів дитини, забезпеченням її потреб у разі неможливості проживання дитини з батьками, іншими законними представниками у зв’язку із вчиненням домашнього насильства стосовно цієї дитини або за її участю;ˮ;
3) частину другу статті 22 викласти в такій редакції:
„2. Якщо у зв’язку із вчиненням домашнього насильства стосовно дитини вона не може проживати з батьками, іншими законними представниками, на час подолання причин і наслідків домашнього насильства дитина може бути влаштована в сім’ю родичів, патронатного вихователя, стаціонарну службу (відділення) термінового влаштування дітей центру соціальних служб, у яких створено належні умови для проживання дитини, надання їй послуги догляду та виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.ˮ.
23. Частину другу статті 19 Закону України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 38, ст. 380) викласти в такій редакції:
„2. Центри пробації:
1) визначають потреби в послугах особам, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, а також звільненим від подальшого відбування зазначених видів покарань з підстав, передбачених законом;
2) реалізують пробаційні програми стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням;
3) залучають до реалізації пробаційних програм спеціальні установи та заклади, що здійснюють соціальний захист і профілактику правопорушень, з підстав, передбачених законом;
4) проводять соціально-виховну роботу із засудженими;
5) проводять заходи з підготовки осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення;
6) здійснюють нагляд за засудженими, яким покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк замінено покаранням у виді громадських або виправних робіт;
7) реалізують інші заходи, спрямовані на виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень;
8) залучають до проведення соціально-виховної роботи волонтерів пробації;
9) взаємодіють з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями щодо проведення заходів із соціального патронажу.ˮ.
II. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім норм, зазначених у підпункті 7 пункту 2 цих Прикінцевих положень.
2. Установити, що:
1) до 2026 року припиняється діяльність усіх закладів, у яких здійснювався інституційний догляд і виховання дітей, шляхом їх ліквідації або реорганізації в заклади денного перебування дітей або в заклади незалежно від їхнього типу та підпорядкування, в яких надається послуга догляду та виховання в умовах, максимально наближених до сімейних, відповідно до планів трансформації;
2) діючі заклади дошкільної освіти (дитячі будинки) інтернатного типу перетворюються до 31 грудня 2021 року на заклади дошкільної, загальної середньої освіти, інші типи закладів або ліквідуються за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних та містких рад з урахуванням соціальних потреб регіону;
3) діючі санаторні школи, санаторні школи-інтернати перетворюються до 31 грудня 2021 року на санаторно-курортні заклади для дітей та переходять у підпорядкування центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, або на інші типи закладів за рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних та міських рад з урахуванням соціальних потреб регіону;
4) діючі будинки дитини перетворюються до 31 грудня 2019 року на центри медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям, інші типи закладів або ліквідуються за рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних та міських рад міст Києва та Севастополя з урахуванням соціальних потреб регіону;
5) приміщення, які вивільняються у процесі припинення діяльності закладів, у яких здійснювався інституційний догляд і виховання дітей, за рішенням засновника можуть бути передані в комунальну власність районних, міських, районних у містах (у разі їх утворення), сільських, селищних рад для використання відповідно до потреб громади або передані до фонду держмайна;
6) з 1 січня 2021 року припиняється спрямування видатків державного та місцевих бюджетів на реконструкцію та ремонт приміщень діючих закладів, в яких здійснювався інституційний догляд та виховання дітей;
7) абзац третій підпункту 6 пункту 3, абзац сьомий підпункту 3 пункту 4, підпункт 3 пункту 5 частини першої цього Закону набувають чинності з 1 січня 2021 року;
8) виконавчим органам міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об’єднаних територіальних громад забезпечити до 1 січня 2021 року утворення у своєму складі служб у справах дітей як самостійних структурних підрозділів;
9) службам у справах дітей районних державних адміністрацій до 1 січня 2021 року забезпечити передання особових справ дітей різних категорій, їхні обліки, інформацію про сім’ї опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, у тому числі потенційних службам у справах дітей виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об’єднаних територіальних громад.
Служби у справах дітей районних державних адміністрацій
виконують повноваження, визначені частиною 4 статті 4 Закону України „Про органи, служби і заклади для дітей та сімей”, до завершення утворення об’єднаних територіальних громад у районі;
10) до діючих міських, районних, районних у містах, сільських, селищних центрів соціальних служб до 31 грудня 2019 року приєднуються як служби (відділення) притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей, центри підтримки дітей та сімей, центри соціально-психологічної допомоги, соціальні центри матері та дитини, соціальні гуртожитки для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, центри для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді, центри ресоціалізації наркозалежної молоді, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями із забезпеченням їхньої реорганізації за рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних та міських рад, сільських та селищних рад об’єднаних територіальних громад.
3. Кабінету Міністрів України:
1) протягом одного року з дня набрання чинності цим законом підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
2) забезпечити перегляд і приведення у відповідність із цим Законом своїх нормативно-правових актів;
3) забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом;
4) забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.
Голова
Верховної Ради України
Додаткові матеріали
Обговорення
| Кількість користувачів, що приймають участь в обговорюванні проекту: | 10 |
| Додано пропозицій: | 5 |
| Підтримка проекту: | Так:0 Ні:10 |
Всі Обговорення проектів нормативно-правових актів