Про правовий статус і соціальний захист осіб, незаконно позбавлених волі Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації

 

Проект

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про правовий статус і соціальний захист осіб, незаконно позбавлених волі Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації

 

Цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, встановлює правовий статус та гарантії соціального захисту осіб, незаконно позбавлених волі Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації з політичних мотивів у зв’язку з діяльністю особи, спрямованою на відстоювання територіальної цілісності та національної єдності України, або з інших політичних мотивів.

 

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Визначення термінів

 

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в таких значеннях:

1) особа, незаконно позбавлена волі, – особа, незаконно затримана, утримувана Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації з політичних мотивів, пов’язаних із діяльністю особи, спрямованою на відстоювання територіальної цілісності та національної єдності України, або з інших політичних мотивів;

2) незаконне затримання – дії та заходи, спрямовані на арешт і тримання особи під вартою, обмеження її права на свободу пересування та особисту недоторканність із політичних мотивів шляхом поміщення на певний строк у спеціальне приміщення для тримання затриманих, які застосовуються Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації у зв’язку з діяльністю особи, спрямованою на відстоювання територіальної цілісності та національної єдності України, або з інших політичних мотивів;

3) незаконне утримання – насильницькі дії та заходи, що полягають в обмеженні свободи пересування, застосування засобів примусу, обмеження та позбавлення волі, що застосовуються до особи з політичних мотивів Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації у зв’язку з діяльністю особи, спрямованою на відстоювання територіальної цілісності та національної єдності України, або з інших політичних мотивів;

4) обмеження волі – тримання особи без ізоляції від суспільства в умовах нагляду за нею із залученням до праці або без залучення до праці;

5) позбавлення волі – тримання особи в ізоляції та поміщення її до установи закритого типу;

6) полон – перебування особи під владою супротивної сторони конфлікту згідно з вимогами міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевської конвенції про поводження з військовополоненими;

7) політичний мотив – підстава для застосування репресій проти особи, яка сповідує певну ідеологію, дотримується певних цінностей, позицій, виражає погляди, вчиняє дії, спрямовані на відстоювання територіальної цілісності та національної єдності України, як такої, що становить реальну або потенційну небезпеку для Російської Федерації або окупаційної адміністрації Російської Федерації, або для застосування Російською Федерацією чи окупаційною адміністрацією Російської Федерації репресій проти особи з метою впливу або тиску на Україну.

 

Стаття 2. Законодавство про правовий статус і соціальний захист осіб, незаконно позбавлених волі Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації

 

1. Правовий статус та основи соціального захисту осіб, незаконно позбавлених волі Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації (далі – особи, незаконно позбавлені волі),визначаються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

2. Якщо міжнародним договором України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж передбачені цим Законом, застосовуються норми, передбачені таким міжнародним договором.

 

Стаття 3. Сфера дії Закону

 

1. Дія цього Закону поширюється на суспільні відносини, пов’язані з набуттям правового статусу осіб, незаконно позбавлених волі внаслідок подій, що відбулися після 20 лютого 2014 року.

Дія цього Закону поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах перебували на території України, затриманих, утримуваних з політичних мотивів Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, в районах проведення антитерористичної операції у період її проведення, в районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у період їх здійснення, а також на території Російської Федерації.

2. До категорій осіб, незаконно позбавлених волі, на яких поширюється дія цього Закону, належать такі:

1) особа, ув’язнена з політичних мотивів – цивільна особа, позбавлена волі, в тому числі обмежена в особистій волі, з політичних мотивів за рішенням органів влади Російської Федерації та / або окупаційної адміністрації Російської Федерації;

2) особа, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України як учасник руху опору, добровольчого або партизанського формування, яка була захоплена зі зброєю та / або одягненою у військову форму з відповідними розпізнавальними знаками;

3) особа, яка на момент позбавлення волі, не досягла 14 років і булазатримана, утримуваназа рішенням органів влади Російської Федерації       та / або окупаційної адміністрації Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя або на території Російської Федерації.

3. Дія цього Закону не поширюється на:

1) осіб, дії яких були спрямовані, сприяли та / або сприяють окупації частини території України, втраті контролю органами державної влади України над частиною території України, забезпеченню та підтримці діяльності незаконних органів (посадових осіб), створених (призначених) на тимчасово окупованій території, незаконних збройних формувань та / чи будь-яких інших органів і формувань на такій території, порушенню правового режиму тимчасово окупованої території України, порушенню прав і свобод людини та громадянина, норм міжнародного гуманітарного права;

2) військовослужбовців, соціальний захист яких забезпечується відповідно до Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

 

Стаття 4. Підстави набуття правового статусу особи, незаконно позбавленої волі

 

Особа визнається незаконно позбавленою волі на підставі однієї або сукупності таких ознак:

1) позбавлення волі, в тому числі обмеження особистої волі, застосовано з порушенням одного з основних прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та протоколами до неї, зокрема свободи думки, совісті та релігії, свободи вираження поглядів, а також свободи зібрань та об’єднань;

2) позбавлення волі, в тому числі обмеження особистої волі, застосовано з політичних мотивів без зв’язку з будь-яким іншим правопорушенням;

3) особу позбавлено волі, в тому числі обмежено в особистій волі, з політичних мотивів на дискримінаційній порівняно з іншими особами підставі або позбавлення особистої волі, в тому числі обмеження особистої волі, є результатом несправедливого розгляду кримінальної справи, що пов’язано з політичними мотивами органів влади Російської Федерації та / або окупаційної адміністрації Російської Федерації;

4) особу визнано незаконно позбавленою особистої волі, в тому числі обмеженою в особистій волі, за резолюцією міжнародної міжурядової організації;

5) наявність у правоохоронних органах України кримінального провадження щодо незаконного позбавлення волі особи з політичних мотивів органами влади Російської Федерації та / або окупаційної адміністрації Російської Федерації;

6) визнання за рішенням Європейського суду з прав людини особи такою, яка була незаконно позбавлена особистої волі внаслідок незаконного арешту та / або відбування покарання за незаконним вироком суду з політичних мотивів органами влади Російської Федерації та / або окупаційної адміністрації Російської Федерації;

7) особа, яка у складі добровольчого формування, що було утворено або самоорганізувалось для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у період їх здійснення;

8) особа, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України як учасник руху опору або партизанського формування, яка була захоплена зі зброєю та / або одягненою у військову форму з відповідними розпізнавальними знаками.

 

Стаття 5. Принципи діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб при формуванні та реалізації державної політики щодо осіб, незаконно позбавлених волі

 

У діяльності з формування та реалізації державної політики щодо осіб, незаконно позбавлених волі, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи керуються такими принципами:

1) пріоритет дотримання та захисту прав людини, визначених Конституцією України та міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;

2) дотримання норм і принципів міжнародного гуманітарного права;

3) невтручання у переговорний процес;

4) непогіршення становища осіб, незаконно позбавлених волі;

5) залучення членів сімей осіб, незаконно позбавлених волі, до пошуку відомостей про стан таких осіб;

6) отримання інформації про стан осіб, незаконно позбавлених волі, від міжнародних, громадських і правозахисних організацій.

 

Розділ II
ВИЗНАННЯ ОСОБИ НЕЗАКОННО ПОЗБАВЛЕНОЮ ВОЛІ РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ, ОКУПАЦІЙНОЮ АДМІНІСТРАЦІЄЮ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ АБО ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

 

Стаття 6. Підтвердження визнання особи незаконно позбавленою волі

 

1. Рішення щодо належності особи до категорії незаконно позбавлених волі приймається Міжвідомчою комісією з питань встановлення фактів незаконного позбавлення волі (далі ‒ Міжвідомча комісія), утворену Кабінетом Міністрів України.

2. Факти, які впливають на визнання / невизнання особи незаконно позбавленою волі встановлюються Міжвідомчою комісією на підставі відомостей, що свідчать про наявність або відсутність відповідних обставин.

Такими відомостями можуть бути: рішення міжнародних міжурядових організацій; рішення / заяви органів державної влади України; рішення (копії рішень) органів влади Російської Федерації та / або окупаційної адміністрації Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження про незаконне позбавлення волі особи; офіційні заяви органів влади України; списки для обміну; листи особи, обмеженої або позбавленої особистої волі, передані з місць несвободи; офіційні документи; показання свідків; дані, поширені засобами масової інформації, в тому числі в мережі Інтернет; інші документи.

3. Рішення Міжвідомчої комісії про відмову особі у визнанні її незаконно позбавленою волі може бути оскаржене в судовому порядку. Особа може бути визнана незаконно позбавленою волі за рішенням суду.

4. Підставами для скасування рішення Міжвідомчої комісії про визнання особи незаконно позбавленою волі є:

1)      виявлення подання на розгляд Міжвідомчої комісії свідомо неправдивих відомостей;

2)      набрання законної сили вироком суду стосовно особи, яка вчинила дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, вчинення або сприяння вчиненню терористичного акту, в тому числі втягнення у вчинення терористичного акту, публічні заклики до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи чи терористичної організації, фінансування тероризму, вчинення геноциду, злочину проти людяності або воєнного злочину.

 

Стаття 7. Завдання, склад та основні повноваження Міжвідомчої комісії з питань встановлення фактів незаконного позбавлення волі

 

1. Міжвідомча комісія є постійно діючим консультативно-дорадчим органом Кабінету Міністрів України.

2. Основними завданнями Міжвідомчої комісії є:

з’ясування обставин затримання, утримування особи Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації;

з’ясування наявності або відсутності політичного мотиву затримання та / або утримування особи Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації;

визнання особи незаконно позбавленою волі;

контроль і моніторинг забезпечення прав осіб, незаконно позбавлених волі, під час їх перебування у місцях незаконного позбавлення волі та після звільнення.

3. До складу Міжвідомчої комісії включаються фахівці, визначені:

1) Національною поліцією України;

2) Службою безпеки України;

3) Генеральною прокуратурою України;

4) Міністерством оборони України;

5) Державним бюро розслідувань;

6) Службою зовнішньої розвідки України;

7) Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини;

8) Адміністрацією Президента України;

9) центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім’ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну;

10) центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань тимчасово окупованих територій;

11) центральним органом виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

12) центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політику у сфері зовнішніх відносин;

13) міжнародним Комітетом Червоного Хреста (за згодою);

14) Моніторинговою місією ООН з прав людини (за згодою);

15) національними та міжнародними організаціями, діяльність яких стосується захисту прав осіб, незаконно позбавлених волі (за згодою).

Чисельність і персональний склад Міжвідомчої комісії затверджується Кабінетом Міністрів України.

Матеріально-технічне забезпечення діяльності Міжвідомчої комісії здійснює Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Організаційне забезпечення діяльності Комісії здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій.

Положення про Міжвідомчу комісію затверджується на першому засіданні Міжвідомчої комісії.

4. Члени Міжвідомчої комісії виконують свої повноваження на громадських засадах.

На першому засіданні Міжвідомчої комісії з числа членів Міжвідомчої комісії шляхом відкритого голосування обирається голова Міжвідомчої комісії строком на два роки.

Голова Міжвідомчої комісії може бути переобраним на підставі та в порядку, визначеному положенням про Міжвідомчу комісію.

5.Основними повноваженнями Міжвідомчої комісії є:

1) надання правового статусу особам, незаконно позбавленим волі;

2) взаємодія з органами державної влади, допоміжними органами та службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, громадськими організаціями, професійними спілками, організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також з підприємствами, установами та організаціями щодо захисту осіб, незаконно позбавлених волі;

3) узагальнення інформації, необхідної для надання правового статусу особи, незаконно позбавленої волі;

4) забезпечення обміну інформацією, необхідною для надання правового статусу та здійснення соціального захисту осіб, незаконно позбавлених волі, між Міжвідомчою комісією та державними органами, уповноваженими на забезпечення захисту прав таких осіб;

5) контроль і моніторинг забезпечення прав і соціального захисту осіб, незаконно позбавлених волі;

6) розв’язання інших питань, визначених положенням про Міжвідомчу комісію.

 

Стаття 8. Повноваження Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо забезпечення соціального захисту осіб, незаконно позбавлених волі

 

1. Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує створення та функціонування Міжвідомчої комісії, визначає порядок її діяльності;

2) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення соціального захисту осіб, незаконно позбавлених волі, відповідно до цього Закону;

3) визначає розмір, порядок призначення та виплати щомісячної державної соціальної допомоги, а також розмір, порядок призначення та виплати одноразової державної грошової допомоги у разі смерті особи, незаконно позбавленої волі;

4) визначає порядок виплати і розмір відшкодування витрат на правову допомогу, що надавалася таким особам для захисту і забезпечення їхніх прав і законних інтересів на території Російської Федерації або на тимчасово окупованій території України.

2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики з питань тимчасово окупованих територій:

1) здійснює організаційно-технічне забезпечення діяльності Міжвідомчої комісії;

2) забезпечує надання державної соціальної допомоги особам, незаконно позбавленим волі, а також одноразової грошової допомоги членам сімей, батькам та / або утриманцям у разі смерті таких осіб.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім’ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну, забезпечує державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії для осіб, незаконно позбавлених волі, та членів їхніх сімей.

4. Міністерство юстиції України:

1) забезпечує надання звільненим особам, яких було незаконно позбавленно волі, безоплатної правової допомоги;

2) за зверненням  осіб, визначених цим Законом, або членів їхніх сімей приймає рішення про наданя компенсації витрат на правову допомогу особі, незаконно позбавленій волі.

5. Національна поліція України, Генеральна прокуратура України, Державне бюро розслідувань:

1) надають відповідно до підслідності інформацію Міжвідомчій комісії про осіб, які подали заяви на розгляд Міжвідомчої комісії, та осіб, визнаних незаконно позбавленими волі, щодо набрання чинності вироком суду стосовно особи (або щодо повідомлення її про підозру), яка вчинила дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, вчинення або сприяння вчиненню терористичного акту, в тому числі втягнення у вчинення терористичного акту, публічні заклики до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи чи терористичної організації, фінансування тероризму, вчинення геноциду, злочину проти людяності або воєнного злочину;

2) забезпечують збір та аналіз інформації з відкритих джерел, державних реєстрів і баз даних, з інших доступних джерел, а також надають Міжвідомчій комісії зібрану інформацію про осіб, які подали їм на розгляд заяви про визнання їх незаконно позбавленими волі, стосовно наявності політичних мотивів у переслідуванні осіб, затриманих, утримуваних Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації.

6. Головне управління розвідки Міністерства оборони України, Служба зовнішньої розвідки України забезпечують збір та аналіз інформації з відкритих джерел, державних реєстрів і баз даних, з інших доступних джерел, а також надають Міжвідомчій комісії зібрану інформацію про осіб, які подали їм на розгляд заяви про визнання їх незаконно позбавленими волі, стосовно наявності політичних мотивів у переслідуванні осіб, затриманих, утримуваних Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації.

7. Служба безпеки України:

1) надає відповідно до підслідності інформацію Міжвідомчій комісії про осіб, які подали заяви на розгляд Міжвідомчої комісії, та осіб, визнаних незаконно позбавленими волі, щодо набрання чинності вироком суду стосовно особи (або щодо повідомлення її про підозру), яка вчинила дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, вчинення або сприяння вчиненню терористичного акту, в тому числі втягнення у вчинення терористичного акту, публічні заклики до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи чи терористичної організації, фінансування тероризму, вчинення геноциду, злочину проти людяності або воєнного злочину;

2) забезпечує збір та аналіз інформації з відкритих джерел, державних реєстрів і баз даних, з інших доступних джерел, а також надає Міжвідомчій комісії зібрану інформацію про осіб, які подали на розгляд Міжвідомчої комісії заяви про визнання їх незаконно позбавленими волі, стосовно наявності політичних мотивів у переслідуванні осіб, затриманих, утримуваних Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації;

3) координує діяльність органів державної влади з питань пошуку та звільнення осіб, незаконно позбавлених волі;

4) координує переговорний процес з питань звільнення осіб, незаконно позбавлених волі.

8. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері зовнішніх відносин:

1) сприяє веденню переговорів родичами незаконно позбавлених волі осіб із представниками гуманітарних місій, міжнародними та громадськими організаціями, юридичними та фізичними особами, які провадять діяльність       та / або перебувають на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим і міста Севастополь, на території Російської Федерації, з метою забезпечення захисту прав осіб, незаконно позбавлених волі;

2) здійснює комунікацію з родичами осіб, незаконно позбавлених волі, та надання їм у межах, визначених законодавством, інформації про заходи, що вживаються для звільнення та захисту таких осіб.

9. Державна служба зайнятості забезпечує інформування звільнених осіб, яких було незаконно позбавленно волі, про можливості працевлаштування у відповідних населених пунктах, сприяє працевлаштуванню таких осіб, які отримали статус безробітного, організовує професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації таких осіб.

10. Інші центральні органи виконавчої влади забезпечують формування та реалізацію державної політики щодо осіб незаконно позбавлених волі, у сферах, визначених відповідними положеннями, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

11. Місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень забезпечують:

1) прийом і передання Міжвідомчій комісії заяв осіб про визнання їх незаконно позбавленими волі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

2) надання у користування звільненим особам, яких було незаконно позбавлено волі, які проживали на тимчасово окупованій території, приміщень із фондів житла для тимчасового проживання з умовою оплати цими особами вартості житлово-комунальних послуг відповідно до законодавства;

3) надання у разі необхідності особам, незаконно позбавленим волі, або членам їхніх сімей медико-психологічної допомоги;

4) проведення виплат державної соціальної допомоги особам, незаконно позбавленим волі, а також одноразової державної грошової допомоги членам сімей, батькам та / або утриманцям у разі смерті таких осіб;

5) інформування звільнених осіб, яких було незаконно позбавленно волі, про можливості працевлаштування у відповідних населених пунктах, а також сприяння у працевлаштуванні таких осіб, які отримали статус безробітного, організація професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації таких осіб;

6) надання психологічної допомоги звільненим особам, яких було незаконно позбавленно волі,  зокрема, проведеня заходів психологічної реабілітації, забезпечення соціальної реінтеграції таких осіб, а також надання психологічної допомоги членам їхніх сімей у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

7) надання центральним органам виконавчої влади інформації щодо кількості незаконно позбавлених волі осіб, які звернулись за соціальним захистом.

 

РозділIIІ

ПРАВА ТА ГАРАНТІЇ ОСІБ, НЕЗАКОННО ПОЗБАВЛЕНИХ ВОЛІ РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ, ОКУПАЦІЙНОЮ АДМІНІСТРАЦІЄЮ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ АБО ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ, ТА ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ

 

Стаття 9. Соціальний захист осіб, незаконно позбавлених волі

 

1. Метою соціального захисту осіб, незаконно позбавлених волі, є поліпшення матеріального, фізичного, психологічного стану осіб, які опинилися у скрутному становищі через обмеження або позбавлення особистої волі, а також членів їхніх сімей.

2. Особи, яких визнано незаконно позбавленими волі, набувають права на соціальний захист згідно з цим Законом з моменту їх незаконного затримання, утримування Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації.

 

Стаття 10. Державна соціальна допомога особам, незаконно позбавленим волі

 

1. Державна соціальна допомога особам незаконно позбавленим волі Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації (далі – державна соціальна допомога), призначається у розмірі та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, на весь період перебування особи в місцях незаконного утримування та виплачується щомісячно члену сім’ї такої особи або її законному представнику.

2. Державну соціальну допомогу призначають і виплачують структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи, або члена сім’ї такої особи, або її законного представника.

Якщо особа, незаконно позбавлена волі, та / або член її сім’ї мають місце проживання на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, для реалізації права на державну соціальну допомогу вони можуть звернутись до будь-якого структурного підрозділу з питань соціального захисту населення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3. Виплата державної соціальної допомоги припиняється через два місяці після звільнення особи або в разі скасування рішення Міжвідомчої комісії про визнання особи незаконно позбавленою волі з моменту його скасування.

4. Рішення щодо призначення державної соціальної допомоги приймає структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районної, районної у місті Києві державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради на підставі заяви особи або члена її сім’ї, або її законного представника та рішення Міжвідомчої комісії про підтвердження належності особи до категорії незаконно позбавлених волі.

5. Особам, які на момент набрання чинності цим Законом були незаконно позбавленими волі, державна соціальна допомога призначається з моменту набрання чинності цим Законом.

Особам, яких на момент набрання чинності цим Законом було звільнено з місць незаконного позбавлення волі, державна соціальна допомога призначається за період незаконного позбавлення волі, але не більше ніж за один рік, за умови, що вони не отримували інших установлених нормативно-правовими актами виплат для таких категорій осіб.

 

Стаття 11. Одноразова державна грошова допомога у разі смерті особи, незаконно позбавленої волі

 

1. Одноразова державна грошова допомога у разі смерті особи, незаконно позбавленої волі Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації (далі – одноразова державна грошова допомога), призначається і виплачується у розмірі та порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України, членам сім’ї, батькам та / або утриманцям померлого у рівних частинах.

2. Особа, яка має право на отримання одноразової державної грошової допомоги, може звернутися за її виплатою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районної, районної у місті Києві державної адміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради за місцем проживання протягом одного року з дня виникнення у неї такого права.

Якщо члени сім’ї, батьки та / або утриманці померлої особи, незаконно позбавленої волі, мають місце проживання на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, для реалізації права на одноразову державну грошову допомогу вони можуть звернутись до будь-якого структурного підрозділу з питань соціального захисту населення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3.  Одноразова державна грошова допомога, передбачена частиною першою цієї статті, не призначаєься, якщо смерть особи, незаконно позбавленої волі, є наслідком самогубства (крім випадку визнаного в судовому порядку доведення особи до самогубства).

 

Стаття 12. Медико-психологічна допомога особам, незаконно позбавленим волі, та соціальна підтримка таких осіб

 

Особам, незаконно позбавленим волі, надається така допомога та підтримка після їх звільнення:

1) безоплатні послуги з обстеження, діагностики, лікування, реабілітації, та оздоровлення у зв’язку із захворюваннями, отриманими під час перебування у місцях позбавлення волі, а також хронічними захворюваннями, які загострились під час незаконного утримання;

2) безоплатне щорічне забезпечення медичним обстеженням відповідними фахівцями, диспансеризацією, санаторно-курортним лікуванням – протягом двох років з моменту звільнення;

3) позачергове влаштування до закладів інституційного догляду, а також обслуговування службами соціального захисту населення вдома;

4) безкоштовне отримання психологічної допомоги, зокрема послуг із психологічної реабілітації, спрямованих на відновлення психологічного та соціального функціонування, соціальну реінтеграцію, подолання психічних і поведінкових розладів, пов’язаних зі стресом чи травмою, та / або запобігання таким розладам.

Дія пункту 4 цієї статті поширюється на членів сім’ї особи, незаконно позбавленої волі, на період перебування особи в місцях незаконного утримування, протягом року після її звільнення, а також у разі смерті такої особи.

 

Стаття 13. Гарантії щодо правової допомоги особам, незаконно позбавленим волі

 

Особам, незаконно позбавленим волі, надаються такі гарантії щодо правової допомоги:

1) відшкодування витрат на правову допомогу, що надавалася таким особам для захисту та забезпечення їхніх прав і законних інтересів на території Російської Федерації або на тимчасово окупованій території України, в порядку та у розмірі, встановлених Кабінетом Міністрів України;

2) право на безоплатну правову допомогу в порядку, встановленому Законом України „Про безоплатну правову допомогуˮ.

 

Стаття 14. Гарантії щодо першочергового надання приміщень з фондів житла для тимчасового проживання осіб, незаконно позбавлених волі

 

Звільненим особам, яких було незаконно позбавленно волі, які проживали на тимчасово окупованій території України, гарантується першочергове надання приміщень із фондів житла для тимчасового проживання з умовою оплати ними відповідно до законодавства вартості житлово-комунальних послуг і відсутності у власності таких осіб або членів їхніх сімей житла, розміщеного на території, що не є тимчасово окупованою, та не на лінії розмежування.

Порядок надання зазначеним особам у тимчасове користування житлового приміщення або соціального житла встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 15. Право на відстрочення платежів за кредитними та податковими зобов’язаннями осіб, незаконно позбавлених волі

 

1. Особи, незаконно позбавлені волі, на час незаконного позбавлення волі звільняються від нарахування:

1) штрафних санкцій, пені за невиконання зобов’язань перед підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності;

2) штрафних санкцій, пені за всіма видами кредитних зобов’язань перед банківськими установами;

3) відсотків за кредитними зобов’язаннями перед банківськими та фінансовими установами.

На період незаконного позбавлення волі такі особи звільняються від обов’язку погашення основної суми кредиту.

Дія частини 1 цієї статті поширюється також на дружину / чоловіка особи, незаконно позбавленої волі.

Національний банк України приймає рішення про зміну класифікації таких кредитів або інші рішення з метою недопущення погіршення ліквідності (фінансового стану) кредитора.

2. Особи, незаконно позбавлені волі, з числа фізичних осіб – підприємців на час незаконного позбавлення волі звільняються від:

1) сплати податків;

2) нарахування штрафних санкцій та пені;

3) сплати єдиного соціального внеску, штрафних санкцій та пені за його несплату.

 

 Стаття 16. Забезпечення трудових прав осіб, незаконно позбавлених волі

 

За особою, незаконно позбавленою волі, зберігається місце роботи та займана посада упродовж усього періоду незаконного позбавлення волі та одного місяця з дня фактичного звільнення з місця позбавлення волі.

        

 

 

Розділ IV

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Внести зміни до таких законів України:

1) частину першу статті 14 Закону України „Про безоплатну правову допомогуˮ (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 51, ст. 577; 2013 р.,   № 21, ст. 208; 2015 р., №№ 2–3, ст. 12; 2016 р., № 10, ст. 99, № 27, ст. 521;  2017 р., №№ 7–8, ст. 50; 2018 р., № 5, ст. 35) доповнити пунктом 2³ такого змісту:

„2³)особи, незаконно позбавлені волі Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації, – на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Законуˮ;

2) частину першу статті 22 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіттяˮ (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 22, ст. 171) після абзацу шостого доповнити новим абзацом сьомим такого змісту:

„незаконне позбавлення волі особи Російською Федерацією, окупаційною адміністрацією Російської Федерації або збройними формуваннями Російської Федерації, що підтверджено відповідними документами;ˮ.

У звязку з цим абзац сьомий вважати абзацом восьмим.

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

 

 

Голова

Верховної Ради України