Про затвердження Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року

Проект

 КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

 ПОСТАНОВА 

від                 2021 р.    №

 м. Київ 

 

Про затвердження Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року

 

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

 

1.Затвердити Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року (далі – Стратегія), що додається.

 

2. Міністерству соціальної політики разом з іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями забезпечити у шестимісячний строк розроблення Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на 2022 – 2024 роки.

 

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити у шестимісячний строк розроблення місцевих соціальних програм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на 2022 – 2024 роки.

 

4. Міністерству соціальної політики забезпечувати щороку до 20 лютого року, наступного за звітним інформування Кабінету Міністрів України про стан виконання Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

 

 

Прем’єр-міністр України                                                            Д. ШМИГАЛЬ

проект

 

ДЕРЖАВНА СТРАТЕГІЯ

забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року

 

1.Загальна частина 

Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків визнано в усьому світі найважливішим чинником досягнення сталого розвитку для всіх, а також умовою побудови правової та демократичної держави, в якій гарантуються та забезпечуються права і свободи людини.

Щорічно, з часу прийняття на четвертій Всесвітній конференції зі становища жінок 15 вересня 1995 року Пекінської декларації та Платформи дій та затвердження резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 25.09.2015 № 70/1 Порядку денного у сфері сталого розвитку до 2030 року, Організація Об’єднаних Націй (далі – ООН) підводить підсумки поступу країн-членів на шляху забезпечення гендерної рівності та розширення прав жінок.

Затвердження Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (далі – Стратегія) зумовлено необхідністю забезпечення проведення єдиної державної політики, спрямованої на досягнення рівних прав та рівних можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, вдосконалення механізмів її реалізації.

Стратегія спрямована на об’єднання суспільства з питань щодо розуміння цінностей прав і свобод людини, що забезпечуються та захищаються на основі принципів рівності та недискримінації для всіх жінок і чоловіків, хлопців та дівчат, консолідацію дій органів державної влади та місцевого самоврядування всіх рівнів, міжнародних організацій, організацій роботодавців та профспілок, громадських об’єднань, інших представників та представниць громадянського суспільства, закладів, установ та організацій різних сфер (соціальна, освітня, охорона здоров’я, правосуддя та правопорядок та ін.), недержавного (приватного) сектору тощо для реалізації міжнародних та національних зобов’язань щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків задля сталого розвитку країни у всіх сферах.

Стратегія орієнтована на досягнення Цілей сталого розвитку України до 2030 року, визначених Указом Президента України від 30.09.2019 № 722/2019 (цілі 5 „Забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок та дівчатˮ, а також цілей 6 – 17) відповідно до Індикаторів, у розрізі яких здійснюється збір даних для моніторингу реалізації цілей сталого розвитку, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 686-р „Питання збору даних для моніторингу реалізації цілей сталого розвиткуˮ, а також Індикаторів, у розрізі яких здійснюється збір даних для моніторингу гендерної рівності, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2020 № 1517-р „Питання збору даних для моніторингу гендерної рівностіˮ.

Реалізація Стратегії сприятиме ефективному виконанню завдань, визначених Указами Президента України: від 24.03.2021 № 119/2021 „Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людиниˮ, від 14.05.2021 №225/2021 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року „Про Стратегію людського розвиткуˮ;

постановами Кабінету Міністрів: від 16.09.2020 „Про схвалення Концепції комунікації у сфері гендерної рівностіˮ, від 24.02.2021 № 145 „Про затвердження Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 рокуˮ, від 05.08.2020 № 695 „Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 рокиˮ, від 03.03.2021 № 179 „Про затвердження Національної економічної стратегії на період до 2030 рокуˮ;

розпорядженнями Кабінету Міністрів України: від 28.10.2020 № 1544-р „Про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 „Жінки, мир, безпекаˮ на період до 2025 рокуˮ, від 16.12.2020 № 1578 „Про затвердження плану заходів з реалізації зобов’язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи „Партнерство Біарріц” з утвердження гендерної рівностіˮ, від 14.04.2021 № 366-р „Про затвердження Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 рокуˮ; від 28.07.2021 № 866-р „Про схвалення Стратегії сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 рокуˮ.

Пріоритети Стратегії базуються на питаннях, визначених Пекінською декларацією та Платформою дій: „Жінки та бідністьˮ, „Освіта та професійна підготовка жінокˮ, „Жінки та охорона здоров’яˮ, „Насильство щодо жінокˮ, „Жінки та збройні конфліктиˮ, „Жінки та економікаˮ, „Участь жінок у роботі директивних органів і в процесах прийняття рішеньˮ, „Інституційні механізми поліпшення становища жінокˮ, „Права людини жінокˮ, „Жінки та засоби масової інформаціїˮ, „Жінки та навколишнє середовищеˮ, „Дівчатаˮ.

Реалізація Стратегії здійснюватиметься з урахуванням міжнародних інструментів ООН, Ради Європи, Європейського Союзу, Організації з безпеки і співробітництва в Європі (далі – ОБСЄ), рекомендацій міжнародних моніторингових інституцій у сфері прав людини, Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, Комісії ООН зі становища жінок тощо та здійснюватиметься гармонізовано з основними національними стратегічними документами та нормативно-правовими актами у сфері прав людини та гендерної політики.

 

2. Аналіз поточного стану та основні тенденції  у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків

Протягом останніх десятиліть Україна досягла значного прогресу у забезпеченні рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах та приєдналася до всіх основних міжнародних договорів у сфері гендерної рівності та прав жінок: Пекінської Декларації та платформи дій, Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативного протоколу до неї, відповідних конвенцій Міжнародної організації праці.

Україна є учасницею ключових міжнародних договорів з прав людини: Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. У 1997 році Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод.

У 2020-2021 роках Україна отримала офіційний статус учасниці міжнародних ініціатив „Партнерство Біарріцˮ з утвердження гендерної рівності, „Коаліція дій для сприяння досягненню гендерної рівностіˮ, тристороннє членство у Міжнародній коаліції за рівну оплату праці (EPIC), а також приєдналася до Групи друзів „Жінки, мир, безпекаˮ, чим продемонструвала прихильність до реалізацій резолюцій Ради Безпеки ООН 1325 (2000), 1820 (2008), 1888 (2009), 1889 (2009), 1960 (2010), 2106 (2013), 2122 (2013), 2242 (2015), 2467 (2019) та 2493 (2019).

Удосконалено нормативно-правову базу щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, які гарантуються Конституцією України, Законами України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіківˮ, „Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україніˮ.

Зокрема, у Виборчий кодекс України введено 40-відсоткові гендерні квоти під час формування партіями загальнодержавного та регіональних виборчих списків, криміналізовано домашнє насильство, внесено зміни до законодавства України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною.

У результаті реалізації Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2018 № 273 (далі – Державна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків), вдалось досягти очікуваних результатів щодо збільшення представництва жінок у Верховній Раді України та місцевих радах, скорочення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків, включення гендерного компоненту у нормативно-правові акти.

Пріоритетність питань гендерної рівності визнаються і органами місцевого самоврядування.

Станом на серпень 2021 року більше ніж 80 громад в Україні підписали Європейську хартію рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад, розроблену у 2004 році Радою європейських муніципалітетів і регіонів (РЄМР). Хартія, підтримана Європейською комісією, закликає місцеві та регіональні органи самоврядування взяти на себе зобов’язання використовувати існуючі повноваження і партнерство для досягнення більшої рівності своїх громадян.

Підписання Хартії органами місцевого самоврядування демонструє готовність дотримуватись принципів забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та реалізувати зобов’язання у сфері гендерної рівності на території територіальної громади. Пріоритети, заходи та ресурси для їх реалізації відображаються у відповідному плані дій органу місцевого самоврядування.

Незважаючи на позитивні зрушення у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків гендерна нерівність ще існує у багатьох сферах.

Згідно зі звітом Світового економічного форуму щодо гендерної нерівності за 2020 рік (далі – Індекс гендерної нерівності) Україна за зазначеним показником посіла 74 місце серед 156 країн світу (щодо економічних можливостей – 44 місце, освіти – 27 місце, охорони здоров’я – 41 місце, політичних можливостей – 103 місце), погіршивши свої позиції, у порівнянні з попереднім роком, на 15 пунктів.

Це пов’язано із пришвидшенням темпів розвитку інших країн у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також недостатнім рівнем практики застосування центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування людиноцентричних гендерних підходів у своїй діяльності, зокрема при формуванні, реалізації, моніторингу та оцінюванні загальнодержавної, регіональної та місцевих політик, стратегічних та програмних документах.

 

2.1. Національний механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків

В Україні значно зміцнено національний інституційний механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, і держава відіграє у цьому процесі значну позитивну роль.

У 2017 році питання координації державної політики у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків віднесено до компетенції Віце-прем’єр-міністра України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Крім того, у складі Секретаріату Кабінету Міністрів України запроваджено посаду Урядового уповноваженого з питань гендерної політики.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 № 784 утворено Комісію з питань координації взаємодії органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, яку очолює Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. До її складу входять заступники міністрів / керівників відомств, які призначені уповноваженими особами (координаторами) у відповідних центральних органах виконавчої влади. Однак до складу цієї Комісії не входять представники громадських об’єднань.

Для створення системи скорочення гендерної нерівності в усіх сферах життєдіяльності суспільства та подолання дискримінації прийнято:

постанову Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 930 „Деякі питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіківˮ (затверджено Типові положення про відповідальний підрозділ з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та радника з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі);

наказ Мінсоцполітики від 07.02.2020 № 86 (зареєстровано в Мін’юсті 27.02.2020 за № 211/34494) „Про затвердження Інструкції щодо інтеграції гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актівˮ (документом встановлюються загальні вимоги до застосування гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актів з метою виконання норм Закону України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіківˮ та врахування потреб різних груп жінок і чоловіків);

наказ Мінсоцполітики від 14.04.2020 року № 257 „Про затвердження Методичних рекомендацій щодо оцінювання гендерного впливу галузевих реформˮ (визначено алгоритм оцінювання ймовірних та / або наявних результатів / наслідків реалізації галузевої реформи на становище різних груп жінок і чоловіків).

З метою удосконалення проведення гендерно-правової експертизи внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28.11.2018 № 997 „Питання проведення гендерно-правової експертизиˮ.

Базовою складовою для застосування гендерних підходів під час формування, реалізації, моніторингу і оцінюванні державної політики, а також інформаційним джерелом для оцінювання фактичного становища, потреб та інтересів жінок і чоловіків та їх груп є статистика з розподілом за статтю, віком, місцем проживання, наявністю інвалідності та іншими релевантними ознаками. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2020   №1517-р „Питання збору даних для моніторингу гендерної рівностіˮ затверджено перелік індикаторів, у розрізі яких здійснюється збір даних для моніторингу гендерної рівності, який включає 226 показників.

Разом з тим, адміністративні дані, що формуються органами державної влади, потребують перегляду на предмет включення гендерно чутливих показників. Застосування органами державної влади при формуванні політики наявних даних з розподілом за статтю залишається низьким, що не дозволяє враховувати потреби окремих груп жінок і чоловіків, передусім тих, які зазнають дискримінації за декількома ознаками, а отже, порушує принцип „не залишати нікого остороньˮ.

У результаті реалізації Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 „Жінки, мир, безпекаˮ на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2018 № 113-р розпочато системне проведення навчань з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків для державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, представників сектору безпеки та оборони. Зокрема, Національним агентством України з питань державної служби за підтримки ООН-Жінки розроблено та затверджено короткострокові програми підвищення кваліфікації „Гендерний підхід в управлінні людськими ресурсами на державній службіˮ, „Інтеграція гендерних підходів під час розроблення нормативно-правових актівˮ. У 2020 році навчання за цими програмами пройшли 400 осіб.

Результати національного опитування громадської думки, проведеного Національним демократичним інститутом (НДІ) у 2018 році показали, що 77 % українців (81 % жінок і 73 % чоловіків) вважають рівність важливою.

Дослідження, проведене НДІ у 2019 році, засвідчило зростання зацікавленості громадян України питаннями забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та готовність підтримати жінок під час виборів.

Згідно з загальнонаціональним телефонним опитуванням НДІ 2020 року „Можливості та перешкоди на шляху демократичного переходу Україниˮ 64 % українців вважають, що і чоловіки, і жінки рівною мірою мають бути представлені у політиці.

Результати вищезазначених досліджень свідчать про готовність суспільства, в цілому, до активних перетворень у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Серед частини населення розповсюджені антигендерні настрої, передусім, через низьке їхнє розуміння переваг впровадження гендерних підходів у всіх сферах життєдіяльності суспільства як для жінок, так і для чоловіків у їхньому різноманітті. Стійкими залишаються гендерні стереотипи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 №106 „Про затвердження Положення про систему професійного навчання державних службовців, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих радˮ підвищення кваліфікації здійснюється за програмами, які за змістом навчання поділяються на загальні і спеціальні. Зміст загальних програм підвищення кваліфікації охоплює питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків.

Водночас все ще низьким залишається рівень розуміння проблематики гендерної рівності державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування. Про це свідчать соціологічні опитування, проведені соціологічною групою Рейтинг, Фондом Демократичних ініціатив імені Ілька Кучеріва.

У результаті спостерігається недостатній рівень застосування гендерних підходів з урахуванням міжнародних стандартів у діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування через врахування потреб та інтересів різних груп жінок і чоловіків на етапах формування, реалізації та моніторингу політики, плануванні та розподілі бюджетних коштів, наданні послуг.

Відсутня практика проведення гендерно-правової експертизи законопроектів, ініціаторами яких є народні депутати України.

Зважаючи на це, нормативно-правова база потребує подальшого приведення у відповідність до міжнародних стандартів. Потребує подальшого розвитку механізм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життєдіяльності суспільства на усіх рівнях.

 

2.2. Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у процесах прийняття рішень

За останні роки в Україні зросло представництво жінок у Верховній Раді України та місцевих радах: у Верховній Раді України – до 20,8 %, в обласних радах – до 27,8 %, міських радах міст обласного значення – до 32,9 %, районних радах – до 34,3 %, чому сприяло введення квот.

Водночас у 2020 році серед голів місцевих рад лише 16,5 % жінок (2015 рік – 31,3 %). Жодна жінка не очолює місцеву раду територіальної громади із чисельністю населення більше, ніж 75 тисяч осіб.

За даними моніторингу, проведеного Українським жіночим фондом, у результаті децентралізації знизилось представництво жінок у селищних та сільських радах (37,9 % та 41 % відповідно проти 46,1 % та 55,7 % попереднього скликання).

Жінки недостатньо представлені на рівні прийняття рішень в органах виконавчої влади. За даними НАДС станом на 31.12.2020 до складу Кабінету Міністрів України входило 13 % жінок, серед керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників 22,8 % жінок, серед державних посадовців категорії „Аˮ 33,3% жінок.

Незважаючи на збільшення представництва жінок у порівнянні із попередніми скликаннями, позиції рейтингу України щодо політичної участі жінок залишаються низькими в Індексі гендерної нерівності (103 місце серед 156 країн), зокрема, 98 місце щодо представництва жінок у Парламенті, 110 місце – щодо представництва жінок на вищих керівних посадах.

 

2.3. Множинна дискримінація та права жінок

Вразливі групи жінок та чоловіків (які живуть з ВІЛ, старшого віку, з інвалідністю, сільські жінки, ромські жінки) часто стикаються з множинними формами дискримінації.

У зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України до кола вразливих груп увійшли внутрішньо переміщені особи, ветерани АТО / ООС.

Станом на 06.07.2021 року, за даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, взято на облік 1 473 650 переселенців з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та АР Крим. Жінки складають 59 % внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Серед безробітних ВПО переважають жінки (63%).

Гендерний аналіз результатів всеукраїнського опитування „Внутрішнє переміщення в Україні: урахування гендерного компонента в локальних політикахˮ щодо дотримання прав внутрішньо переміщених осіб продемонстрував, що жінки-ВПО перебувають у економічно вразливішому становищі, ніж чоловіки (27,5% опитаних жінок змушені економити на їжі проти 20,7% опитаних чоловіків); часто фінансово залежать від чоловіків чи інших членів родини та відчувають брак коштів; частіше, ніж чоловіки, утримують дітей.

Близько 55,6 % ромів, які перемістилися із тимчасово окупованих територій, опитаних Міжнародною благодійною організацією „Ромський жіночий фонд „Чірікліˮ, не зареєструвалися як внутрішньо переміщені особи, що позбавляє їх соціального захисту та допомоги.

Результати дослідження щодо статусу жінок-ветеранок та сервісів, що їм надаються, проведеного Фондом „Демократичні ініціативиˮ імені Ілька Кучеріва, проведеного у грудні 2019 – березні 2020 року показали, що досі існує упереджене ставлення до жінок. Зокрема, з відповідей ветеранок під час фокус-груп випливало, що питання стану здоров’я та статі часто використовується керівництвом військової частини для звільнення жінок з військової служби. Окрім того, через сексистське ставлення з боку керівництва ветеранки часто не отримували заслуженого просування по службі та належної підтримки.

Лише третина опитаних не звертались за медичною допомогою після повернення із зони АТО / ООС. При цьому, понад 10 % опитаних звертаються за такою допомогою регулярно.

Більше половини учасниць бойових дій, які повернулися з Донбасу, мали психологічні труднощі соціальної адаптації. При цьому допомога психолога повністю задовольнила третину тих, хто звертався за допомогою. На думку ветеранок найбільш ефективні індивідуальні, а не групові консультації та допомога військових психологів.

Основні потреби опитаних – забезпечення житлом чи земельною ділянкою, санаторно-курортне лікування, матеріальна допомога та медичне забезпечення.

Майже всі чоловіки і жінки, які були учасниками АТО / ООС, та ВПО із зони військового конфлікту потребують психологічної адаптації. У випадку недостатнього лікування з часом поствоєнні симптоми посилюються, що може призвести до зростанню випадків насильства, застосування зброї, суїцидальної поведінки.

Основними проблемами, з якими стикаються особи з інвалідністю, є архітектурна недоступність та брак розумного пристосування громадського транспорту, вулиць, будівель, закладів освіти, соціального захисту та охорони здоров’я, обмежені можливості у здобутті освіти та працевлаштуванні. Водночас постачальники послуг недостатньо обізнані щодо потреб жінок з інвалідністю.

Результати всеукраїнського опитування „Думки і погляди населення Україниˮ, проведеного у 2020 році громадською організацією людей з інвалідністю FIGHT FOR RIGHT в межах проекту „Зміцнення захисту прав людей з інвалідністюˮ за підтримки Фонду прав людини Королівства Нідерландів в Україні, демонструють, що жінки з інвалідністю частіше зустрічаються з проблемами працевлаштування (37,6 %), в особистому житті (23,2 %), отриманні медичних послуг (14,4 %) та побуті (5,3 %), ніж чоловіки з інвалідністю.

Результати дослідження „Гендерні аспекти, розвиток сільського господарства та сільських територій – Українаˮ, проведеного у 2021 році Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН, показали, що сільські жінки мають обмежений доступ до багатьох послуг, зайнятості та правосуддя, а ромські жінки у сільській місцевості стикаються ще з більшою маргіналізацією. Вони живуть у важких умовах, характерних для сільської місцевості, та відчувають обмеження у доступі до базових послуг, можливостей отримання освіти та працевлаштування.

За даними Національного добровільного огляду 2020 року про досягнення України Цілей сталого розвитку (далі – Національний добровільний огляд ЦСР) спостерігається недостатня правова обізнаність громадян з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та дискримінації за ознакою статі, а також недостатня поінформованість щодо процедур, органів та установ, які протидіють дискримінації за ознакою статі у різних сферах – від запобігання домашньому насильству й до протидії порушенню їх трудових прав за ознакою статі на робочому місці.

Разом із недостатньою правовою обізнаністю, причиною відмови жінок і чоловіків від захисту своїх прав є зневіра в успішності такого захисту. Зокрема такі результати демонструє дослідження „Що українці знають і думають про права людини: оцінка змінˮ: 49,9 % жінок і 37,7 % чоловіків, які стикалися із ситуаціями порушення власних прав зазначили, що вважають це марною витратою часу і сил, 20,7 % жінок та 19,6 % чоловіків назвали причиною відмови від захисту своїх прав брак коштів.

Окрім того, недостатньо висвітлюються у засобах масової інформації, на правових порталах позитивні приклади захисту порушених прав жінок і чоловіків в адміністративному та судовому порядку (рішення на користь жінок / чоловіків із числа заявників, що прийняті уповноваженими органами та / або рішень судів).

 

2.4. Насильство за ознакою статі

За результатами дослідження з питань насильства „Благополуччя та безпека жінок”, проведеного ОБСЄ та Фондом народонаселення ООН у 2019 році, 67% українських жінок, які постраждали від насильства, зазнавали фізичного, психологічного або сексуального насильства у віці від 15 років.

Залишається проблемою низька доступність осіб, постраждалих від насильства за ознакою статі, у тому числі домашнього насильства, особливо у сільській місцевості, до якісних комплексних послуг у зв’язку з недостатністю загальних та спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб через брак фінансування, обмеженість людських ресурсів, зокрема недостатність фахівців із соціальної роботи, психологів, а також недостатнім рівнем спеціальних знань і навичок у фахівців (особливо новопризначених), психологічним вигоранням фахівців.

Для вирішення проблеми фінансування спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб для розбудови їх мережі у Державному бюджеті на 2021 рік передбачено субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам 274,2  мільйони гривень.

Завдяки цій субвенції 125 громад отримають кошти для створення 28-ми притулків, 39-ти денних центрів, 58-ми консультативних служб, та придбання 40-ка автомобілів для мобільних бригад, які діють при притулках. Також буде покращено рівень надання соціальних послуг у 16 діючих притулків.

На початок квітня 2021 року в областях працювало 375 спеціалізованих служб, серед яких 37 притулків, 2 денних центрів, 3 консультативних служби.

Наказом Мінсоцполітики від 30.11.2020 № 787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.01.2021 за № 36/35658, затверджено Методику визначення потреб територіальних громад у створенні спеціалізованих служб підтримки постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

За даними Національного добровільного огляду ЦСР, зросла кількості осіб, які були охоплені інформаційними кампаніями щодо попередження та протидії домашньому насильству. Але все ще спостерігається достатньо високий рівень терпимості до проявів насильства, зокрема психологічного і економічного, поширення проявів стигматизації стигматизації та байдужого ставлення до постраждалих від насильства дітей, жінок і чоловіків, відсутність у переважної більшості населення усвідомлення насильства за ознакою статі, домашнього насильства як порушення прав людини.

Поширюється кібербулінг, який є одним із видів насильства над жінками. Він може виражатись в різних формах: у порушенні приватного життя, втручанні до комп’ютера жертви, поширенні та маніпуляції інформацією чи зображеннями, в тому числі, приватного характеру.

Натомість відсутність збору даних щодо випадків кібербулінгу не дозволяє оцінити реальний рівень онлайн-загроз.

Потребують удосконалення система проведення наукових досліджень з питань запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, а також система збору даних з розподілом за статтю, віком, ознакою інвалідності, характером відносин між постраждалими та кривдниками.

Потребує подальшого розвитку механізм запобігання та протидії насильству за ознакою статі, у тому числі домашньому насильству, та координація між суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі.

Для удосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, у тому числі в умовах децентралізації, з урахуванням міжнародних стандартів, Закону України „Про запобігання та протидію домашньому насильству”, Указу Президента України від 21.09.2020 № 398 „Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства”, а також підвищення ефективної взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадськості постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2021 № 145 затверджено Державну соціальну програму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року.

В межах міжнародних ініціатив „Партнерство Біарріцˮ та „Коаліція дій для сприяння досягненню гендерної рівностіˮ (в якості члена Коаліції „Гендерно-зумовлене насильствоˮ) Україна взяла на себе зобов’язання щодо розвитку мережі спеціалізованих служб підтримки постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, удосконалення роботи Урядової „гарячої лінії” 15-47 для прийняття звернень та повідомлень про/або від осіб, які постраждали від торгівлі людьми, домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або про загрозу вчинення такого насильства, а також підтримки громадських організацій, які надають послуги постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

Потребує ратифікації Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція).

 

2.5. Забезпечення гендерної рівності з метою запобігання збройного конфлікту та постконфліктного відновлення

В Україні з 2014 року збройна агресія Російської Федерації проти України та тимчасова окупація Російською Федерацією Автономної Республіки Крим. За останні шість років стало очевидним, що збройна агресія непропорційно впливає на жінок і чоловіків, особливо серед цивільного населення.

Ця проблема підсилюється нерівністю в доступі жінок і чоловіків до процесів прийняття рішень, ресурсів, а також наявними стереотипами щодо соціальних ролей жінок і чоловіків у суспільному та політичному житті, що негативно впливає на представленість та участь жінок у таких процесах.

Жінки значно менше, ніж чоловіки, залучаються до врегулювання та розв’язання міжнародного збройного конфлікту в Україні у складі структур безпеки і оборони, офіційних переговорних місій. Так, у 2020 році до складу тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на окремих територіях сходу України включені лише дві жінки від України, до посадових обов’язків яких належать гуманітарні та соціально-економічні питання.

Участь жінок і чоловіків у побудові мирних та інклюзивних спільнот, подоланні безпекових викликів, у процесах миробудування та постконфліктного відновлення є нерівною, при цьому в перехідному (відновному) правосудді не повною мірою враховуються потреби різних груп жінок і чоловіків, які постраждали внаслідок конфлікту.

За даними ЗСУ загальна кількість жінок у Збройних Силах зростає. У березні 2021 року жінки становили 15,6 % від загальної кількості військовослужбовців. Станом на серпень 2020 року дві жінки отримали звання генерал-майора.

У вересні 2018 року прийнято Закон України „Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуванняхˮ. Відповідно до цього Закону жінки проходять військову службу на рівних засадах із чоловіками, що включає рівний доступ до посад і військовий звань та рівний обсяг відповідальності під час виконання обов’язків військової службі, а також скасовуються обмеження щодо призначення військовослужбовців-жінок у добовий наряд, відправлення у відрядження і звільнення від проходження зборів.

Однак деякі посади залишаються закритими для жінок, зокрема у військових частинах спеціального призначення, посади офіцерського складу, пов’язані з використанням вибухових речовин, усі посади на підводних човнах і надводних кораблях.

Існують проблеми насильства і сексуальних домагань щодо жінок у силових відомствах та сексуалізації жінок-військовослужбовців.

У 20-ту річницю Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 „Жінки, мир, безпекаˮ розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1544-р затверджено Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 „Жінки, мир, безпекаˮ на період до 2025 року, який став другим Національним планом впровадження цієї Резолюції.

 

2.6. Бідність населення

Жінки, маючи в середньому нижчий рівень доходів (як заробітної плати, так і пенсій), ніж чоловіки, мають підвищений ризик стикнутися з проблемами багатовимірної бідності. Жінки більше залежать від доступності соціальних гарантій та послуг, оскільки саме на них через існуючі стереотипи покладається відповідальність за організацію побуту домогосподарства, піклування про дітей та непрацездатних членів родини (Добровільний національний огляд ЦСР).

Серед бідного населення переважають жінки, передусім старшого віку та жінки, які самостійно виховують дітей.

Під час карантину, спричиненого пандемією, пов’язаною з короновірусною хворобою (COVID-19), знизився рівень зайнятості населення, безробіття і часткового безробіття. Аналіз соціальних показників демонструє, що жінки більшою мірою, ніж чоловіки, залежать від соціальної допомоги та соціальних послуг, адже вони становлять більшу частину людей з низьким рівнем доходу. Оперативна гендерна оцінка становища та потреб жінок у контексті ситуації з COVID-19 в Україні, проведена у 2020 році ООН-Жінки показала, що жінки становлять дві третини осіб, що опинилися в складних життєвих обставинах, потребують соціальних послуг і є отримувачами адресної та грошової допомоги.

Зниження рівня бідності серед усіх соціальних і демографічних груп населення, а також зменшення розриву доходів між найбагатшими та найбіднішими верствами населення є індикаторами досягнення Стратегічної цілі 4 „Підвищення рівня життя, активізація зайнятості та забезпечення соціальної підтримки населенняˮ Стратегії людського розвитку, затвердженої Указом Президента України від 02.06.2021 № 225/2021.

 

2.7. Освіта та навчання

Економічна незалежність особи тісно пов’язана із рівнем її освіти. Закон України „Про освітуˮ містить норму щодо сприяння навчання впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти.

Згідно з Індексом гендерної нерівності освіта має найкращий рівень серед інших показників для України (27 місце). Майже 100 % складає рівень грамотності, високий і збалансований рівень залученості дівчат та хлопців до освіти (початковою освітою охоплено 92,7 % дівчат та 90,7 % хлопців, середньою – 86,1% та 85,3% відповідно, вищою освітою – 88,8 % та 76,8 % відповідно).

Водночас, проблемою залишається доступ до такої освіти різних груп жінок і чоловіків, передусім, з сільської місцевості, осіб з інвалідністю, чоловіків і жінок передпенсійного віку, які потребують перекваліфікації.

Найгострішими є проблеми освіти ромських дітей, які часто не відвідують школу, рано припиняють навчання.

Поширення ранніх шлюбів серед ромського населення перешкоджає дівчатам здобувати освіту, а отже, й отримувати гідну професійну реалізацію в майбутньому. Дослідження доводять, що раннє материнство обмежує можливості здобуття якісної освіти, професійної реалізації та особистого розвитку дівчат.

Спостерігається також обмежений доступ до новітніх цифрових технологій та користування мережею Інтернет представників окремих вразливих груп жінок і чоловіків, у тому числі громадян літнього віку, мешканців/нок сільської місцевості, віддалених гірських районів, представників/ць ромської меншини та інших. За даними Держстату за 2019 рік 44,1% сільського населення протягом року не користувались послугами інтернету, з них 82,7% жінок віком від 60 до 74 років, 95% жінок, старших за 75 років.

Гендерні аспекти все ще недостатньо враховуються при формуванні та реалізації освітньої політики, що призводить до фемінізації зайнятості у сфері освіти, збереженню гендерних стереотипів та наявності дискримінаційного змісту навчального контенту на всіх освітніх рівнях.

Згідно зі звітом „Вибір вищої освіти: гендерний аналізˮ незалежного аналітичного центру Cedos за 2019 рік до закладів вищої освіти зараховується майже однакова кількість випускниць та випускників закладів загальної освіти. Однак спостерігають диспропорції часток дівчат та хлопців за спеціальностями. Так, за STEM спеціальностями (наука, технології, інженерія, математика) навчається 23 % дівчат, при цьому майже 13 % з них навчаються за медичними спеціальностями; серед тих, хто навчається на математичних спеціальностях 25 % дівчат. Такий вибір впливає на професійну сегрегацію та нерівність в оплаті праці серед жінок та чоловіків у майбутньому.

За результатами національного дослідження Фонду народонаселення ООН „Чим керуються українці та українки при виборі професії: ключові чинники та стереотипиˮ, проведеного у 2021 році, 56 % опитаних вважають, що є професії, які підходять виключно для чоловіків і виключно для жінок. Чоловіки з цим погоджуються частіше (59 %), ніж жінки (53%). При цьому таку думку має половина опитаних молодих людей віком від 14 до 24 років.

Хоча частка підручників, що враховують антидискримінаційний підхід зросла на 42% у 2019, якість проведення антидискримінаційної експертизи підручників не завжди висока, досі зберігається дискримінація за ознакою статі при вивченні предметів „Трудове навчанняˮ, „Захист Україниˮ. Спостерігається низький рівень гендерної чутливості освітян, відсутність комплексної системи гендерної освіти та спеціальних програм для підготовки фахівців з гендерних питань.

В Україні діє мережа осередків гендерної освіти, створених у 40 закладах вищої освіти Дніпра, Донецька, Житомира, Запоріжжя, Києва, Кривого Рогу, Луцька, Маріуполя, Ніжина, Сум, Тернополя, Харкова, Черкас та Ужгорода. Мета мережі – об’єднання зусиль науковців і практиків для забезпечення сталого впровадження принципів гендерної рівності в освіту. Водночас існуючої мережі недостатньо.

У межах міжнародної ініціативи „Партнерство Біарріцˮ Уряд визначив зобов’язання щодо інтеграції гендерного компоненту в освітній процес (запровадження антидискримінаційної експертизи освітнього контенту та проведення гендерного аудиту закладів освіти).

 

2.8. Охорона здоров’я

Середня очікувана тривалість життя при народженні жінок становила у 2020 році 77 років, чоловіків – 67 років (за Індексом гендерної нерівності – 127 місце серед 156 країн).

Відмінність у тривалості життя жінок і чоловіків у значній мірі зумовлена вищим рівнем смертності від зовнішніх причин, у тому числі нещасних випадків, що пов’язані з ризикованими формами поведінки чоловіків, вищим рівнем професійного впливу на чоловіків фізичних та хімічних небезпек. Чоловіки рідше звертаються за медичною допомогою на ранніх стадіях захворювання, а ускладнення форм захворювання веде до збільшення тривалості та вартості лікування.

Серед осіб з суїцидальною поведінкою, осіб без постійного місця проживання переважають чоловіки.

Захворюваність на туберкульоз більш поширена серед чоловіків (72%), ніж серед жінок (28%).

Жінки в 1,4 рази частіше, порівняно з чоловіками, хворіють на хронічні захворювання, особливо жінки старшого віку.

Вартість лікування часто є перешкодою для жінок і чоловіків, особливо із вразливих груп, для звернення до лікаря. Результати дослідження „Індекс здоров’я. Українаˮ, проведеного у 2018 році Міжнародним фондом „Відродженняˮ, демонструють, що більше фінансових бар’єрів до лікування відчувають жінки, аніж чоловіки. Так, 18 % жінок зменшують кількість препаратів через брак коштів, проти 9 % чоловіків. Відмовляються або відкладають лікування з огляду на фінансові чинники жінки і чоловіки після 45 років, особливо старші 60 років.

Недостатнє фінансування системи охорони здоров’я призводить до недостатнього надання високоякісних медичних послуг, у тому числі послуг з охорони репродуктивного здоров’я, особливо з сільської місцевості, жінкам, які знаходяться у тяжкому матеріальному становищі.

Погіршується репродуктивне здоров’я чоловіків, поширена жіноча та чоловіча безплідність.

За даними Добровільного національного огляду ЦСР незабезпечені потреби осіб похилого віку з сільської місцевості в амбулаторному лікуванні становлять в середньому 47 %, у реабілітаційному поліклінічному лікуванні – 81 %, у стаціонарному лікуванні на дому – 71 %, у швидкій медичній допомозі – 32 %.

Спостерігається зростання випадків материнської смертності. Так, за даними Держстата кількість випадків материнської смертності на 100 000 населення у 2020 році становила 18,7 (2018 рік – 12,5). У сільській місцевості цей показник становить 23,0.

Існує потреба у збільшенні послуг та забезпечення обладнанням для збереження репродуктивного здоров’я (наприклад, відсутнє обладнання для медичного обстеження жінок з інвалідністю, недостатньо послуг, які забезпечують безпечну вагітність та пологи у сільських місцевостях та віддалених гірських районах, для ромських громад тощо).

Хоча рівень підліткової народжуваності в Україні скорочується, за цим показником наша держава значно випереджає європейські країни. Серед загальної кількості дівчат, які народили у підлітковому віці переважають дівчата із сільської місцевості.

Для жінок і чоловіків важливі інформація та доступ до безпечних, ефективних та прийнятних методів планування сім’ї, а також можливість їх вибору.

Усі групи жінок мають забезпечуватись медичними послугами для безпечної вагітності та пологів.

До теперішнього часу існує потреба в забезпеченні рівного доступу жінок, які живуть з ВІЛ, до медико-соціальних послуг, у т. ч. з питань сексуального та репродуктивного здоров’я, протидії стигматизуючому ставленню до ВІЛ-позитивних людей у суспільстві.

Результати дослідження становища ромських жінок в Україні, проведеного ООН-Жінки спільно з Міжнародною благодійною організацією Ромський жіночий фонд „Чірікліˮ покали, що існує стигма та дискримінація щодо ромів з боку медичного персоналу, що впливає на доступ ромських жінок до медичного обслуговування (40 із 60 опитаних ромських жінок на Закарпатті сказали, що вони стикаються з дискримінацією, нелюдським або принизливим ставленням з боку лікарів та інших співробітників лікарні).

Існує необхідність у законодавчому регулюванні питання застосування допоміжних репродуктивних технологій, а також затвердженні програми репродуктивного здоров’я населення.

Наявні проблеми в охороні здоров’я загострила пандемія, пов’язана із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

У загальній кількості осіб, у яких було підтверджено коронавірусну хворобу (COVID-19), 60 % жінок. Водночас смертність чоловіків від цієї хвороби вища за смертність жінок (серед померлих 53 % чоловіків та 47 % жінок).

Жінки складають більшість медичного персоналу, а також нерівномірно постраждали від наслідків кризи, спричиненої пандемією. Так, більшість молодшого медичного персоналу – жінки, які незабезпечені базовими засобами особистої гігієни і стикаються із додатковими бар’єрами та дискримінацією через фізіологічні потреби організму.

 

2.9. Забезпечення гендерної рівності у медійній сфері

Серйозною перешкодою у подоланні гендерної нерівності в усіх сферах життєдіяльності суспільства є усталені гендерні стереотипи як у населення, так і у державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Засоби масової інформації часто стають джерелом поширення стереотипів.

Так, експерти Інституту масової інформації та „Детектор медіаˮ зафіксували, що у лютому 2021 року 5 із 20 досліджуваних онлайн-медіа опублікували сексистські та дискримінаційні матеріали щодо жінок. В цей же моніторинговий період українські онлайн-видання та телеканали цитували жінок як експерток у середньому у 28,2 % матеріалів. Чоловіки в ролі експертів виступають майже втричі частіше – у 71,8 %. Жінки-героїні є в 34 % матеріалів, чоловіки – у 66 %.

В ході анонімного адресного опитування працівників медіа, яке було проведено у лютому 2021 року громадською організацією „Інститут масової інформаціїˮ, 37 % працівників медіа зазначили, що вони б відслідковували гендерний баланс серед експертів та героїв у їхніх матеріалах за умови публічної підтримки гендерної політики на державному рівні та прикладів високопосадовців, 23 % - за вимогою або за підтримки керівництва, 22 % – у разі визнання медіаспільнотою трендовим дотримання гендерного балансу, 21 % медійників зазначили, що їх ніщо не спонукає дотримуватися гендерного балансу в їхніх матеріалах. 15 % опитаних зазначили, що їм бракує інформації на тему гендерного балансу, щоб зрозуміти, для чого це потрібно.

Спостерігається також недостатній рівень обізнаності працівників ЗМІ з питань недискримінації та забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та відсутність нульової толерантності до дискримінації та насильства за ознакою статі, у тому числі до сексизму. Існує потреба у створенні гендерно чутливих стандартів та гайдів для медіа.

В Україні за останні роки зросла кількість інформаційно-комунікаційних та просвітницьких кампаній про роль жінок у науці, культурі, миробудуванні та економічному розвитку країни, а також щодо протидії домашньому насильству, популяризації відповідального батьківства та збалансованому розподілу сімейних обов’язків тощо.

У 2021 році розпочато проведення гендерний моніторинг каналів телебачення України за Методологією, розробленою на запит та за участі Національної ради з питань телебачення та радіомовлення України за підтримки Уряду Швеції та НДІ.

Концепція комунікації у сфері гендерної рівності, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України 16.09.2020 № 1128-р, сприятиме підвищенню рівня обізнаності та розуміння органами державної влади та громадськістю поняття гендерної рівності, основних напрямів державної політики, переваг для українського суспільства, а також їх першочергового значення для розвитку та миру в Україні.

 

2.10. Економічні можливості

Нерівні економічні можливості жінок і чоловіків проявляються у низькій економічній активності жінок, розриві в оплаті праці жінок і чоловіків (середня оплата праці чоловіків на 20,4 % перевищує оплату праці жінок, у структурі зайнятого населення частково зайняті жінки складають 19,6 %, чоловіки – 11,3 %). У 2020 році гендерний розрив в оплаті праці у такому виді економічної діяльності, як „Мистецтво, спорт, розваги та відпочинокˮ становив 36 %, і 32 % у фінансовій та страховій діяльності.

Це спричинено вертикальною та горизонтальною сегрегацією на ринку праці: жінки часто працюють у низькооплачуваних галузях, наприклад у бюджетній сфері, та на посадах нижчого рівня (в освіті – 78,3% жінок, заробітна плата – 79,4 % від середньої по економіці, в галузі охорони здоров’я та наданні соціальної допомоги – 81,5 %, заробітна плата – 74,3 % від середньої по економіці). Лише у 17,7 % підприємств, установ, організацій вищі управлінські посади займають жінки, частка юридичних осіб, у яких керівниками є жінки – 28,9 %, і лише 7 % жінок серед керівників концернів, та 12 % – серед керівників корпорацій.

За результатами обстеження робочої сили у 2020 році серед осіб працездатного віку відповідної статі зайнятими були 67,9 % жінок та 77,9 % чоловіків. Найбільша відмінність у рівнях зайнятості жінок і чоловіків спостерігалася серед населення у віці 25–29 років (67,2 % серед жінок та 90,3 % серед чоловіків).

Серед жінок більше поширена неповна та часткова зайнятість – зокрема, у структурі зайнятого населення частково зайняті жінки складають 19,6 %, чоловіки – 11,3 %. Серед неформально зайнятого населення віком 15–70 років чоловіки складали 60,4%. Неформальна зайнятість найбільш була поширена серед осіб віком 40–49 років (24,3%) та мешканців сільської місцевості (55,1%).

Внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) ситуація на ринку праці ускладнилася: рівень зайнятості населення віком 15–70 років скоротився з 58,2% у 2019 році до 56,2% у 2020 році, зокрема серед жінок – з 52,9% до 51,2% відповідно. Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) зріс з 8,2% до 9,5% робочої сили відповідного віку, а серед жінок – з 7,9% до 9,1%. Скоротилась зайнятість жінок, які були зайняті у роздрібній торгівлі, готельному та туристичному бізнесі – секторах, в яких жінки складають основну частину робочої сили.

Серед фізичних осіб-підприємців 46,4 % жінок (станом на 01.01.2021), але масштаби та спектри напрямів бізнесу, який розпочинають жінки, як правило, менші, ніж у чоловіків. Як засвідчують дані досліджень, жінки все ще стикаються з великою кількістю перешкод у створенні та веденні бізнесу. До них належать: доступ до фінансів, несприятливі правила ведення бізнесу, стереотипи, вибір видів бізнесу та галузей, прогалини в інформуванні та навчанні, відсутність достатньої соціальної підтримки та мереж спеціалізованої освіти, професійна сегрегація, подвійне навантаження у зв’язку із виконанням професійних та домашніх обов’язків.

Залишається низькою практика застосування позитивних дій для забезпечення представництва жінок у складі рад директорів та наглядових рад державних та приватних кампаній.

У сільському господарстві існують значні гендерні розриви між жінками і чоловіками. За даними Держстату, на початок 2020 року у загальній кількості фермерських господарств лише 20,5 % очолюють жінки. Жінки, переважно, володіють фермерськими господарствами без чіткої спеціалізації і меншими за розміром. Середня оплата праці чоловіків у сільському господарстві у 2020 році на 20 % перевищувала оплату праці жінок.

Сільські жінки відіграють ключову роль у неформальній сільськогосподарській діяльності, веденні домашнього господарства, що має вплив на ВВП, при цьому вони характеризують себе як незайнятих. Вони часто зайняті сезонно, або неповний робочий день. Водночас сільські райони мають вирішальне значення для досягнення цілі 8 сталого розвитку України – до 2030 року забезпечити рівень зайнятості 70 % населення у віці 20 – 64 роки.

Економічні можливості жінок обмежує: нерівний розподіл сімейних обов’язків (жінки витрачають на неоплачувану хатню роботу майже у 2 рази більше часу, ніж чоловіки); обмежені можливості поєднання професійних та сімейних обов’язків; дискримінація та насильство за ознакою статі, у тому числі сексизм та сексуальні домагання на робочому місці.

Брак доступних та якісних послуг публічної інфраструктури догляду за дітьми, особливо в сільській місцевості, обмежує можливості суспільної реалізації жінок, які мають дітей дошкільного віку. Так, за даними Добровільного національного огляду: Цілі сталого розвитку Україна охоплення дітей віком до 5 років закладами дошкільної у сільській місцевості складає 54 %, у міській – 76,8 %.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 68 затверджено порядок відшкодування вартості послуги з догляду за дитиною до трьох років „муніціпальна няняˮ. В межах цієї послуги для одного з батьків, усиновлювачів чи опікунів оформляються щомісячні адресні компенсаційні виплати за надані послуги по догляду за дитиною до трьох років з боку юридичних осіб або підприємців, яким законодавчо дозволено здійснювати таку діяльність. Такі компенсаційні виплати прирівнюються до розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років і надаються за кожну дитину, щодо якою на основі оформленого відповідним чином договору здійснюється догляд. Протягом 2019-2020 років послугою „муніціпальна няняˮ скористалися 71 246 сімей.

Пілотне впровадження у 2020 році Методології обстеження з питань використання часу, включаючи неоплачувану хатню та доглядову працю в домашньому господарстві, розробленої Мінсоцполітики у співпраці з           ООН-Жінки та Держстатом, виявило, що жінки витрачають на неоплачувану хатню роботу у 2 рази більше часу, ніж чоловіки.

Дані про розподіл часу все ще мало використовуються у практиці        макро-економічних досліджень. Натомість дослідження указують на недоврахування у ВВП товарів і послуг, які виробляють та споживають домогосподарства, зокрема, послуг, що надаються у домашніх умовах – прибирання, догляд за дітьми, довготривалий догляд за хворими. Основною перешкодою для цього є відсутність репрезентативних даних.

У світовій практиці для збору даних щодо витрат часу населення, в тому числі на неоплачувану роботу в домашньому господарстві, використовується обстеження використання часу (time-use survey).

Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиноюˮ, прийнятим у квітні 2021 року, введено одноразову оплачувану відпустку при народженні дитини, якою не пізніше 104-го дня з дня народження дитини можуть скористатися: чоловік, дружина якого народила дитину, батько дитини, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір’ю дитини, за умови, що вони спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, баба або дід, або інший повнолітній родич дитини, які фактично здійснюють догляд за дитиною, мати чи батько якої є одинокою матір’ю (одиноким батьком). Цей Закон створює умови для забезпечення рівних можливостей матері та батька на догляд за дитиною та поєднання трудової діяльності із сімейними обов’язками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2021 № 693 затверджено Порядок надання відпустки при народженні дитини.

Залишається низькою обізнаність населення щодо дискримінації та насильства за ознакою статі, у тому числі сексизму та сексуальним домаганням на робочому місці, а також відсутні механізми попередження та реагування на такі прояви на підприємствах, установах, в організаціях.

Потреби жінок і чоловіків у послугах та інфраструктурі часто не однакові. Спостерігається брак безпечних та безбар’єрних для пішоходів умов користування дорогами – освітлення, тротуарів, переходів через автомагістралі та громадського транспорту (зокрема, недостатній рівень особистої безпеки жінок в залізничному транспорті, особливо в нічний час); обмежений доступ до громадського транспорту жінок і чоловіків, які проживають у сільській місцевості та/або віддалених гірських районах, що призводить до соціального виключення, обмежених можливостей зайнятості та участі в суспільному житті.

Розвиток інфраструктури може позитивно вплинути на вирішення таких проблем, з якими переважно стикаються жінки, як брак вільного часу через нерівномірний розподіл сімейних обов’язків з догляду за дітьми та іншими родичами, які потребують допомоги, обмежені економічні можливості та їхня менша участь у прийнятті рішень.

Забезпечення гендерної рівності має важливе значення для зменшення регіональних економічних і соціальних диспропорцій, забезпечення довгострокового розвитку регіонів, передусім завдяки можливості у повній мірі використовувати людські ресурси для розвитку економіки.

Громадська організація „Український Жіночий Конгресˮ за підтримки НДІ у липні 2021 року розпочав серію зустрічей у регіонах, присвячених найбільш актуальним питанням участі жінок у економічному відновленні регіонів та подолання наслідків глобальної пандемії COVID-19. Такі зустрічі вже пройшли у Кременчуці та Запоріжжі, плануються в Житомирі, Івано-Франківську, Ужгороді тощо. За результатами заходів будуть підготовлені практичні рекомендації для центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо практичних кроків для ефективного економічного відновлення.

У межах міжнародної ініціативи „Партнерство Біарріцˮ Уряд визначив зобов’язання щодо зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків, розвитку інклюзивного та гендерно чутливого публічного простору (дружнього до сімей з дітьми та маломобільних груп населення).

План заходів „Партнерства Біарріц” передбачає проведення моніторингу та оцінки інклюзивності об’єктів житлового та громадського призначення з урахуванням гендерного аспекту, прийняття та реалізацію Національної стратегії щодо зменшення гендерного розриву в оплаті праці на період до 2023 року, а також забезпечення досягнення Україною відповідності критеріям членства Міжнародної коаліції за рівну оплату праці (EPIC).

Уряд України, як член Коаліції „Економічна справедливість та праваˮ міжнародної ініціативи „Коаліція дій для сприяння досягненню гендерної рівностіˮ взяв на себе зобов’язання ратифікувати Конвенцію МОП про викорінення насильства та домагань у сфері праці № 190 2019 року, прийняти Закон України „Про рівне винагородження за працю рівної цінностіˮ, до 2026 року cкоротити гендерний розрив в оплаті праці жінок і чоловіків до 16 %.

З метою підвищення обізнаності роботодавців щодо шляхів забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у трудових відносинах (зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків, протидії дискримінації за ознакою статі, поєднання сімейних та професійних обов’язків) видано наказ Мінсоцполітики від 29.01.2020 № 56, яким затверджено Методичні рекомендації щодо внесення до колективних договорів та угод положень, спрямованих на забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у трудових відносинах.

 

2.11. Навколишнє середовище

Гендерні відносини між жінками та чоловіками, а також дівчатами та хлопцями відіграють ключову роль у доступі до природних ресурсів та контролі над ними. Гендерний підхід важливо враховувати при наданні екологічних послуг (щодо переробки відходів, шуму, якості повітря, збереження біорізноманіття та у політиці адаптації та запобігання змінам клімату).

Згідно Пекінській платформі дій, жінки сприяють сталому розвитку через їхню турботу про якість та стійкість життя для теперішніх та майбутніх поколінь своїх країн, громад та сімей. Жінки часто виконують провідні ролі у просуванні екологічного та повторного використання й переробки ресурсів, а також мінімізації відходів та надмірного споживання. Жінки приділяють більше уваги збереженню екології та екологічно чистим продуктам, а також відіграють важливу роль у розробці стійких та екологічно обґрунтованих моделей споживання і виробництва, підходів до управління природними ресурсами.

Водночас, жінки у меншій мірі, ніж чоловіки залучені до формування політики і прийняття рішень на всіх рівнях щодо використання, збереження та охорони природних ресурсів і навколишнього середовища та беруть меншу участь у публічних громадських, що може суттєво вплинути на концепцію формування політики у цій сфері.

Жінки вразливіші щодо наслідків зміни клімату, аніж чоловіки: серед постраждалих під час екстремальних погодних явищ переважають жінки, передусім, старшого віку, з дітьми, сільські жителі; збільшується навантаження на жінок у зв’язку із збільшенням роботи з догляду.

Зміна клімату має сильніший вплив на ті верстви населення, які найбільш залежать від природних ресурсів, мають менше засобів для реагування на небезпечні природні явища й адаптації, зокрема, бідне населення.

Нерівна участь жінок у процесах прийняття рішень і ринку праці часто заважають їм повноцінно брати участь у плануванні розвитку, прийнятті політичних рішень, пов’язаних із кліматом. Крім того, жінки дуже часто залучені до діяльності саме в тих галузях, які найвразливіші до глобальних кліматичних змін, наприклад, у сільському господарстві.

Згідно з дослідженням „Гендерна рівність на робочих місцях в енерцетиці Україниˮ, проведеного в межах проекту „Енергетична безпекаˮ у 2019 року, що впроваджується Агентством США з міжнародного розвитку, людські ресурси в енергетиці диференційовані за ознакою статі. Серед жінок значно більша частка тих, хто має непрофільну щодо своєї поточної роботи освіту, ніж серед чоловіків. Жінки часто виконують низькокваліфіковані та нетехнічні роботи в енергетичному секторі. Жінки недостатньо представлені на керівних посадах у сфері енергетики.

Жінки та чоловіки мають різні енергетичні потреби. Жінки більше часу, ніж чоловіки, приділяють неоплачуваній домашній роботі, тому більше залежать від енергії для використання побутових приладів. Забруднюючі електронні пристрої та паливо можуть мати негативний вплив на репродуктивне здоров’я жінок. Додаткового захисту потребують такі споживачі енергії як жінки похилого віку, жінки, які самостійно виховують дітей.

Інновації у виробництві відновлюваної енергії сприятимуть зростанню кількості робочих місць та потребуватимуть фахівців у цій галузі. Збільшення участі жінок в енергетичній галузі, а також у наукових дослідженнях у цій сфері є джерелом економічного зростання.

 

3. Принципи Стратегії 

Стратегія базується на таких принципах:

верховенство права, законність і справедливість;

рівність та недискримінація у забезпеченні прав людини;

інтерсекційність та врахування потреб різних груп жінок і чоловіків в залежності від можливих додаткових „підставˮ для дискримінації: віку, статі, місця проживання, сімейного стану, наявності інвалідності, етнічної та / або національної приналежності та інших ознак.

об’єктивність та обґрунтованість визначення проблем у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, оцінка їх масштабу, пошук оптимальних варіантів їх розв’язання;

інклюзивність та широке, активне і значуще залучення жінок і чоловіків та усіх заінтересованих сторін до реалізації, моніторингу та оцінки прогресу реалізації Стратегії;

відповідність міжнародним нормам та зобов’язанням;

відкритість процесу реалізації положень Стратегії та надійний механізм підзвітності, включаючи конкретність, досяжність цілей та вимірюваність очікуваних результатів реалізації Стратегії;

забезпечення своєчасного реагування на нові виклики, що існують у сфері прав людини.

Стратегія базується на принципах, що відповідають основним принципам глобального Порядку денного сталого розвитку до 2030 року та Цілей сталого розвитку:

підхід, орієнтований на пріоритет прав людини – концептуальна основа для процесу людського розвитку, що базується на міжнародних стандартах прав людини, відповідних міжнародних документах та спрямований на захист, збереження і відновлення прав людини й основоположних свобод;

не залишати нікого осторонь – центральна трансформаційна мета сталого розвитку задля викорінення бідності в усіх її формах, подолання дискримінації та відторгнення (ексклюзії), зменшення нерівності та вразливості, які обмежують доступ людини до суспільних благ та унеможливлюють її повноправну участь у житті соціуму та держави.

 

4. Мета та результати реалізації Стратегії

 Метою Стратегії є зменшення фактичної нерівності жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства та забезпечення впровадження міжнародних та європейських стандартів рівності.

Результатом реалізації Стратегії має стати застосування системного підходу у провадженні державної політики та консолідовані дії органів державної влади та місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, суб’єктів господарювання задля забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у всій сферах життєдіяльності суспільства.

Ефективна реалізація Стратегії сприятиме, зокрема, прогресу у виконанні міжнародних договорів України у сфері прав людини, у тому числі Цілей сталого розвитку, Пекінської декларації та Платформи дій, Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, а також Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони та виконання зобов’язань, взятих в межах міжнародних ініціатив, імплементації міжнародних стандартів, зокрема, Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Світової організації торгівлі (СОТ) стосовно забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також укріпленню позицій України в міжнародних рейтингах щодо гендерної рівності.

 

5. Стратегічні цілі та показники їх досягнення 

Мета Стратегії досягається за стратегічними цілями, які визначають підходи до формування політики, шляхи розвитку національного механізму та політики забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та відповідають завданням, визначеним національними Цілями сталого розвитку до 2030 року, а також напрямами Пекінської платформи дій.

 

Стратегічна ціль 1. Національний механізм забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків функціонує ефективно та має спроможність підтримувати розробку, впровадження, моніторинг та оцінку політики гендерної рівності в різних сферах суспільного життя та на всіх рівнях.

Досягнення цієї цілі відповідатиме пріоритетам Пекінської платформи дій за напрямами: „Інституційні механізми покращення становища жінокˮ, „Участь жінок у роботі директивних органів і в процесі прийняття рішеньˮ, а також сприятиме досягненню завдань, визначених ЦСР 5 „Забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок та дівчатˮ та ЦСР 17 „Зміцнення засобів здійснення й активізація роботи в рамках глобального партнерства в інтересах сталого розвиткуˮ.

 

Проблеми, на вирішення яких спрямований стратегічна ціль:

недостатній рівень практичного застосування гендерних підходів з урахуванням міжнародних стандартів у діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема при проведенні реформ, розробленні стратегічних та програмних документів у всіх сферах життєдіяльності суспільства, стратегій місцевого розвитку, що призводить до неврахування потреб та інтересів різних груп дівчат та хлопців, жінок і чоловіків та не покращує становище найбільш вразливих груп;

недостатність кадрового забезпечення структурних підрозділів, відповідальних за забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та повільне призначення радників з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;

низький рівень інституційної спроможності органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації принципу рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

недостатня спроможність центральних органів виконавчої влади щодо проведення оцінювання гендерного впливу галузевих реформ;

брак системного фінансування програм і політик у сфері забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на національному, регіональному та місцевому рівнях;

недостатність статистичних та адміністративних даних, дезагрегованих за ознакою статі, віку, етнічної належності, наявністю інвалідності, місцевістю проживання та іншими релевантними ознаками для грунтовного аналізу становища різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків, що обмежує можливості розв’язання найбільш актуальних проблем у всіх сферах життєдіяльності суспільства із урахуванням потреб різних груп жінок і чоловіків;

неповне використання потенціалу громадських об’єднань, які працюють у сфері забезпечення прав людини та рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, та жіночих організацій для формування та реалізації державної гендерної політики на національному та місцевому рівнях;

гендерний дисбаланс у Верховній Раді Україні, представницьких органах місцевого самоврядування, органах виконавчої влади усіх рівнів;

низький рівень розуміння проблематики гендерної рівності в суспільстві загалом та серед державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, збереження усталених гендерних стереотипів, що визначають патріархальні настанови щодо соціальних ролей жінок і чоловіків, що призводить до відсутності сталої практики проведення ними аналізу потреб різних цільових груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків на етапі розроблення проектів нормативно-правових актів, загальнодержавних програм, стратегій розвитку галузей, областей, міст, територіальних громад, а також при наданні послуг та врахування результатів такого аналізу у бюджетному процесі;

недостатній рівень залучення органами місцевого самоврядування жінок і чоловіків, зокрема із числа вразливих груп до участі у врядуванні та розвитку громад.

 

Оперативна ціль 1.1. Зміцнено спроможність інституційного механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків

Завдання, спрямовані на досягнення оперативної цілі:

забезпечити врахування принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та застосовувати гендерні підходи відповідно до міжнародних стандартів під час розроблення проектів нормативно-правових актів, загальнодержавних стратегій розвитку, стратегій розвитку областей, міст, територіальних громад, а також у проектах та програмах міжнародної технічної допомоги;

забезпечити ефективну координацію діяльності всіх складових інституційного механізму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків для ефективного та регулярного моніторингу виконання міжнародних та національних зобов’язань;

забезпечити оцінювання становища різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків за допомогою аналізу даних статистичної та адміністративної звітності за статтю, віком, етнічною належністю, наявністю інвалідності, місцевістю проживання та іншими ознаками, а також проведення гендерних аудитів;

забезпечити впровадження гендерно орієнтованого підходу у бюджетний процес на всіх рівнях (на рівні державного та місцевого бюджетів) та пріоритетне фінансування програм, в результаті реалізації яких скорочується фактична нерівність жінок і чоловіків;

забезпечити системність підвищення обізнаності, формування гендерної чутливості, розвінчування стереотипів, а також розвиток гендерних компетенцій державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, у тому числі тих, хто приймає рішення, а також уповноважених осіб (координаторів), відповідальних структурних підрозділів, радників з питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі

 

Очікувані результати:

нормативно-правові акти, державні програми, загальнодержавні стратегії розвитку, стратегії розвитку областей, міст, територіальних громад відповідають принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та враховують гендерні підходи;

національне законодавство гармонізовано з міжнародними стандартами у сфері недискримінації, гендерної рівності та прав жінок;

гендерний компонент наскрізно враховано в усіх проектах і програмах міжнародної технічної допомоги;

функціонує ефективна система координації та співпраці органів державної влади, місцевого самоврядування, міжнародних організацій і громадських об’єднань, суб’єктів господарювання;

створено базу для оцінювання становища різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків: статистична та адміністративна звітність відображає становище та потреби різних груп жінок і чоловіків, дівчат і хлопців та використовується для формування політики; підприємства, установи та організації проводять гендерні аудити та впроваджують політику рівності на робочому місці;

впроваджено гендерно орієнтований підхід у бюджетний процес на всіх рівнях (на рівні державного та місцевого бюджетів) через створення гендерно чутливих документів, що застосовуються у бюджетному процесі; головні розпорядники коштів враховують гендерні аспекти на усіх стадіях бюджетного процесу та висвітлюють у відповідних документах, що застосовуються у бюджетному процесі, цілеспрямованість на забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків;

державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування мають високий рівень гендерної чутливості, володіють гендерними компетенціями (щодо застосування гендерного підходу, гендерного аналізу, гендерно орієнтованого підходу в бюджетному процесі, проведення гендерних аудитів, гендерно-правової експертизи) та враховують результати аналізу при формуванні та реалізації політики;

фахівці центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування володіють навичками аналізу потреб різних цільових груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків;

органи місцевого самоврядування впроваджують гендерно орієнтоване врядування, що створює умови для забезпечення рівності і соціальної справедливості та створює можливості для жінок і чоловіків, зокрема із числа вразливих груп, брати участь у врядуванні та розвитку громад.

 

Оперативна ціль 1.2. Забезпечено рівні права та можливості жінок і чоловіків у процесі прийняття управлінських рішень 

Завдання, спрямовані на досягнення оперативної цілі:

забезпечити досягнення збалансованого представництва жінок і чоловіків у прийнятті управлінських рішень в органах влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, організаціях, у тому числі шляхом запровадження позитивних дій (гендерні квоти, програми наставництва, менторські програми);

забезпечити проведення консультацій з об’єднаннями громадян, які представляють різні групи жінок та чоловіків (які живуть з ВІЛ, з інвалідністю, сільських мешканців, з числа етнічних меншин (зокрема, кримськотатарських, ромських), ВПО, ветеранів тощо), при формуванні та реалізації державної політики, а також моніторингу виконання міжнародних та національних зобов’язань у сфері гендерної рівності у тому числі шляхом їхньої участі у консультативно-дорадчих органах, громадських радах, експертних та робочих групах, утворених при центральних та місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування;

забезпечити проведення регулярних інформаційно-просвітницьких та навчальних заходів для різних груп жінок, зокрема вразливих, щодо методів та форм участі у формуванні, реалізації та оцінюванні політики на державному, регіональному та місцевому рівнях.

 

Очікувані результати:

зросло представництво жінок серед депутатів усіх рівнів, на вищих керівних посадах державної служби, у наглядових радах компаній;

представниці об’єднань громадян, які представляють різні групи жінок (жінок, які живуть з ВІЛ, з інвалідністю, сільських жінок, з числа етнічних меншин (зокрема, кримськотатарських, ромських), ВПО, ветеранок тощо), беруть учать у формуванні та реалізації державної політики та моніторингу виконання міжнародних та національних зобов’язань;

висловлені під час консультацій пропозиції громадських об’єднань, які працюють у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та репрезентують різні групи жінок і чоловіків, центральні та місцеві органи виконавчої влади враховують під час підготовки проектів нормативно-правових актів, стратегічних та програмних документів;

зросла частка населення без гендерних стереотипів;

жінки, зокрема із числа вразливих груп обізнані щодо методів та беруть участь у формуванні, реалізації та оцінюванні політики на державному, регіональному та місцевому рівнях.

 

Основні показники:

Індикатори	І етап 2022-2024	ІІ етап 2025-2027	ІІІ етап 2028-2030
1. Кількість нормативно-правових актів, переглянутих або прийнятих з метою забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та недопущення дискримінації щодо жінок і дівчат, одиниць (індикатор ЦСР 5.1.1)	9	9	9
2. Частка жінок серед депутатів Верховної Ради України, % (індикатор ЦСР 5.4.1)	21	30	40
3. Частка жінок серед депутатів обласних рад та місцевих рад міст обласного значення , % (індикатор ЦСР 5.4.2)	30	30	40
4. Частка жінок на державній службі у розрізі категорій посад „Аˮ, „Бˮ, „Вˮ (індикатор ЦСР 5.4.3):
категорій посад „Аˮ	30	35	40
категорій посад „Бˮ
категорій посад „Вˮ
5. Частка гендерно чутливих бюджетних програм, %
на державному рівні	20	30	40
на місцевому рівні	20	30	40

 

Стратегічна ціль 2. Жінки та чоловіки вільні від насильства, в тому числі пов’язаного з конфліктом, мають рівний доступ до правосуддя та беруть рівну участь у розбудові миру та постконфліктному відновленні.

Досягнення цієї цілі відповідатиме пріоритетам Пекінської платформи дій за напрямами: „Насильство щодо жінокˮ, „Жінки та збройні конфліктиˮ та „Права людини жінокˮ, а також сприятиме досягненню завдань, визначених ЦСР 5 „Забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок та дівчатˮ, ЦСР 10 „Скорочення нерівностіˮ та ЦСР 16 „Сприяння побудові миролюбного и відкритого суспільства в інтересах сталого розвитку, забезпечення доступу до правосуддя для всіх і створення ефективних, підзвітних та заснованих на широкій участі інституцій на всіх рівняхˮ.

 

Проблеми, на вирішення яких спрямований стратегічна ціль:

недостатньо дієва та скоординована реалізація механізму запобігання та протидії всім видам насильства за ознакою статі, у тому числі домашньому насильству, визначеного Законом України „Про запобігання та протидію домашньому насильствуˮ та порядком взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 22.08.2018 № 658;

перегляд кола субʼєктів взаємодії у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі з урахуванням реформи децентралізації та перерозподілу функцій відповідних органів, служб, закладів та установ, перш за все на рівні громад та Донецької і Луганської військово-цивільних адміністрацій задля подальшого унормування їх діяльності;

недостатність загальних та спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб для забезпечення доступу до спеціалізованих послуг постраждалих від насильства за ознакою статі, у тому числі домашнього насильства, особливо у сільській місцевості;

обмеженість людських ресурсів, зокрема недостатність фахівців із соціальної роботи, психологів, а також недостатній рівень спеціальних знань і навичок у фахівців (особливо новопризначених), психологічне вигорання фахівців;

брак достовірних даних щодо поширеності всіх форм насильства за ознакою статі, у тому числі домашнього насильства, зокрема із розподілом за статтю, віком, статусом інвалідності, характером відносин між постраждалими та кривдниками;

відсутність „нульовоїˮ толерантності у суспільстві (як серед пересічних громадян, так і в середовищі надавачів послуг, управлінської ланки, у сферах правоохоронної та правозастосовної діяльності, доступу до правосуддя) до всіх форм насильства за ознакою статі, у тому числі домашнього насильства, недостатність знань у населення та, як наслідок, недооцінювання впливу, що має застосування засобів електронних комунікацій у ситуації цькування;

недостатнє врахування потреб різних груп жінок і чоловіків, які постраждали від конфлікту у законах, стратегіях, програмах і планах щодо миробудування, постконфліктного відновлення, перехідного правосуддя та реінтеграції внутрішньо переміщених осіб тощо;

недостатня представленість жінок у мирних перемовинах (зокрема, у Тристоронній контактній групі (ТКГ), прийнятті рішень щодо постконфліктного відновлення та роззброєння на місцевому рівні та у миротворчих операціях; жінки значно менше, ніж чоловіки, залучаються до врегулювання та розв’язання міжнародного збройного конфлікту в Україні у складі структур безпеки і оборони, офіційних переговорних місій;

недостатня залученість жінок, які постраждали від конфлікту, до миробудівних процесів та постконфліктного відновлення на національному, регіональному та місцевому рівнях задля у побудові мирних та інклюзивних спільнот, подолання безпекових викликів;

недостатня представленість жінок серед військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, особливо на рівні прийняття рішень; не завжди забезпечені гідні умови праці для жінок та рівні з чоловіками можливості у секторі безпеки та обороні;

відсутність ефективного механізму реагування та випадки всіх форм дискримінації за ознакою статі, зокрема на робочому місці;

низький рівень правової грамотності населення щодо форм і проявів дискримінації за ознакою статі та наявних механізмів захисту від дискримінації, особливо серед жінок і чоловіків із числа вразливих груп, які зазвичай зазнають дискримінації за декількома ознаками;

обмежений доступ до правосуддя (територіальна віддаленість від правоохоронних органів та судів, відсутність фінансових ресурсів на оплату професійної правничої допомоги, яка надається адвокатами, необхідність сплати судового збору за подачу позовних заяв до суду, необізнаність щодо можливості отримання первинної та вторинної правової допомоги безкоштовно в центрах безоплатної правової допомоги) окремих груп жінок і чоловіків, зокрема, жінок, які зазнають дискримінації за декількома ознаками (ромські жінки, внутрішньо переміщені жінки, мешканки сільської місцевості та гірських населених пунктів, жінки з інвалідністю, жінки літнього віку та інші).

Завдання, спрямовані на досягнення стратегічної цілі 2, визначені у Національній стратегії у сфері прав людини, затвердженій Указом Президента України від 24.03.2021 № 119/2021, а також виконуватимуться в межах реалізації Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2021 № 145, Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 „Жінки, мир, безпекаˮ на період до 2025 року, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1544 (далі – Національний план дій), а також Плану заходів з реалізації зобов’язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи „Партнерство Біарріц” з утвердження гендерної рівності, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1578.

 

Оперативна ціль 2.1. Створено умови для ефективного запобігання та протидії всім видам насильства за ознакою статі, у тому числі домашнього насильства

Завдання, спрямовані на досягнення оперативної цілі:

удосконалити механізм координації взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі (передусім між місцевими держадміністраціями, загальними та спеціалізованими службами підтримки постраждалих осіб, закладами освіти, охорони здоров’я, правоохоронними органами, центрами надання безоплатної правової допомоги, , судами, об’єднаннями громадян, приватними надавачами послуг), для ефективного запобігання, реагування та покращення якості надання підтримки постраждалим від всіх форм насильства за ознакою статі;

створити дієву систему спеціалізованих послуг для постраждалих від усіх видів насильства за ознакою статі, у тому числі домашнього насильства, з урахуванням потреб постраждалих і кривдників та забезпечити фінансування програм протидії насильству на місцевому рівні;

удосконалити систему збору, оброблення, використання, обміну та моніторингу даних з розподілом за статтю та іншими характеристиками, а також проведення досліджень для виявлення рівня поширеності різних форм і проявів усіх видів насильства за ознакою статі, у тому числі домашнього насильства, особливостей ставлення різних груп громадян до насильства за ознакою статі;

здійснити методичне забезпечення з питань запобігання та протидії насильству за ознакою статі, зокрема, щодо визначення, видів та форм, повноважень дотичних субʼєктів у сфері запобігання та протидії насильства за ознакою статі для практичного застосування у діяльності відповідальних фахівців на усіх рівнях;

сформувати нульову толерантність суспільства до усіх видів насильства за ознакою статі, у тому числі домашнього насильства, а також неупереджене ставлення населення до постраждалих від такого насильства;

протидіяти проявам кібербулінгу та поширенню насильства, у тому числі за ознакою статі, через мережу Інтернет.

 

Очікувані результати:

діє ефективний механізм взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, у тому числі між соціальними службами, правоохоронними органами, центрами надання безоплатної правової допомоги, місцевими держадміністраціями, судами, об’єднаннями громадян, приватними провайдерами послуг для запобігання та реагування на всі форми насильства за ознакою статі, у тому числі домашнього насильства;

законодавством запроваджено дієві, ефективні та доступні інструменти для інтеграції гендерних підходів, запобігання та протидії всім формам насильства за ознакою статі, захисту постраждалих та притягнення кривдників до відповідальності;

законодавство з питань запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі удосконалено відповідно до змін, які відбулися унаслідок перегляду функціональних положень субʼєктів взаємодії на різних рівнях (від національного до місцевого), їх кола та повноважень з урахуванням реформи децентралізації та реформи системи соціальних послуг;

утворено ефективну систему надання якісних та доступних послуг постраждалим від усіх видів насильства за ознакою статі, а також кривдників, яка забезпечена належним фінансування за рахунок бюджетних коштів та інших джерел, не заборонених законодавством;

налагоджено систему збирання, оброблення, використання, обміну та моніторингу даних з розподілом за статтю та іншими характеристиками щодо поширення насильства за ознакою статі;

зростання частки населення з небайдужим ставленням до постраждалих осіб, насамперед жінок і дівчат, яке усвідомлює насильство за ознакою статі як порушення прав людини;

розроблено механізм протидії проявам кібербулінгу та поширенню насильства, у тому числі за ознакою статі, через мережу Інтернет.

 

Оперативна ціль 2.2. Створено умови для значущої участі жінок в прийнятті рішень, миробудівних процесах та постконфліктному відновленні

Завдання, спрямовані на досягнення оперативної цілі:

удосконалити нормативно-правову базу щодо миробудування, постконфліктного відновлення, перехідного правосуддя та реінтеграції внутрішньо-переміщених осіб, у т. ч. шляхом врахування потреб різних груп жінок і чоловіків, що постраждали від збройної агресії з боку Російської Федерації;

створити умови для розширення участі жінок у складі міжнародних місій із врегулювання та розв’язання конфліктів, офіційних переговорних місій тощо;

забезпечити підвищення спроможності та розширення можливостей залучення жінок, що постраждали від конфлікту, та об’єднань громадян, які працюють у сфері прав людини та / або представляють різні групи жінок до миробудівних процесів та постконфліктного відновлення на національному, регіональному та місцевому рівнях задля побудови мирних та інклюзивних спільнот, подолання безпекових викликів (виконання завдання передбачено у Національному плані дій);

забезпечити гідні умови праці для жінок та рівні з чоловіками можливості у секторі безпеки та обороні; збільшити представленість жінок серед військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, особливо на рівні прийняття рішень, та через врахування принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у кадровій політиці сектору безпеки та оборони, в судових органах, прокуратурі та підвищення рівня гендерної чутливості та володіння гендерними компетенціями (виконання завдання передбачено у Національному плані дій).

 

Очікувані результати:

нормативно-правова база щодо миробудування та постконфліктного відновлення враховує потреби та інтереси жінок і чоловіків, дівчат і хлопців;

жінки на рівні з чоловіками представлені у складі міжнародних місій із врегулювання та розв’язання конфліктів, офіційних переговорних місій тощо та залучені до прийняття рішень в переговорних та миробудівних процесах;

жінки, які постраждали від конфлікту, на рівні з чоловіками залучені до миробудівних процесів та постконфліктного відновлення на національному, регіональному та місцевому рівнях задля побудови мирних та інклюзивних спільнот, подолання безпекових викликів;

жінки на рівні із чоловіками мають гідні умови праці та можливості, а також представлені на керівних посадах у секторі безпеки та оборони і беруть участь у прийнятті рішень;

представники сектору безпеки та оборони володіють гендерними компетенціями та демонструють високий рівень гендерної чутливості.

 

Оперативна ціль 2.3. Забезпечено рівний доступ до правосуддя для всіх жінок і чоловіків

Завдання, спрямовані на досягнення оперативної цілі:

забезпечити діяльність ефективного механізму реагування та випадки всіх видів дискримінації за ознакою статі для рівного доступу усіх жінок і чоловіків, включаючи представників вразливих груп, які можуть стикатися з проявами множинної дискримінації, до правосуддя;

підвищити рівень правової грамотності населення щодо різних форм і проявів дискримінації та насильства за ознакою статі та наявних механізмів захисту від дискримінації та насильства, особливо серед представниць вразливих груп жінок, які можуть стикатися з проявами множинної дискримінації.

 

Очікувані результати:

сформовано дієвий та доступний механізм реагування на випадки дискримінації за ознакою статі;

налагоджена система збирання даних щодо отримувачів правової допомоги з розподілом за статтю, віком, місцем проживання (міська та сільська місцевість), ознакою інвалідності та інших ознак вразливості;

представники всіх верств населення, включаючи найбільш вразливі групи жінок, які можуть потерпати від множинної дискримінації, добре обізнані про всі форми дискримінації за ознакою статі, свої права та механізми захисту від дискримінації;

зросла частка жінок, зокрема тих, що належать до вразливих груп, які захистили свої порушені права отримавши безоплатну правову допомогу (первинну, вторинну) шляхом звернення до центрів безоплатної правової допомоги.

 

 

Основні показники:

Індикатори	І етап 2022-2024	ІІ етап 2025-2027	ІІІ етап 2028-2030
1. Кількість осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, за статтю, осіб: за віковими групами (0-3 роки, 4-6 років, 7-14 років, 15-17 років, 18-49 років, 50 і старші); за формами насильства (фізичне, сексуальне, економічне, психологічне); за характером взаємин між постраждалою особою та кривдником
2. Кількість створених спеціалізованих служб підтримки постраждалих від домашнього насильства, одиниць (індикатор ЦСР 5.2.3)	450
3. Кількість осіб, які звертаються за безоплатною правовою допомогою, за статтю, осіб (індикатор ЦСР 16.3.2)
4. Розподіл кількості керівників (включаючи заступників) самостійних структурних підрозділів (керівного складу/командування), а також структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів (начальників/командирів усіх рівнів) органів виконавчої влади у секторі безпеки і оборони, за статтю, %
5. Частка працівників прокуратури, поліції, судів, Збройних Сил України, Служби Безпеки України, які отримали сертифікати про проходження навчання з питань протидії дискримінації, насильства за ознакою статі:, від загальної кількості осіб, які навчалися, у тому числі:	40	60	80
прокуратури
військовослужбовців Збройних Сил України
Служби Безпеки України
поліцейських
суддів
6. Частка жінок у складі міжнародних операцій з підтримання миру та безпеки, %
7. Частка осіб, які повідомили про те, що в останні 12 місяців особисто стикнулися з дискримінацією за ознакою статі, серед загальної кількості звернень до експертних рад з питань дискримінації за ознакою статі, %

 

Стратегічна ціль 3. Жінки та чоловіки користуються рівними правами та можливостями людського розвитку у сфері освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, культури та спорту.

Ця стратегічна ціль відповідає пріоритетам Пекінської платформи дій за напрямами: „Жінки та бідністьˮ, „Освіта та професійна підготовка жінокˮ, „Жінки та охорона здоров’яˮ, „Жінки та засоби масової інформаціїˮ, „Дівчатаˮ, а також сприятиме досягненню завдань, визначених ЦСР 1 „Подолання бідностіˮ, ЦСР 3 „Забезпечення здорового способу життя та сприяння благополуччю для всіх у будь-якому віціˮ, ЦСР 4 „Забезпечення всеохоплюючої і справедливої якісної освіти та заохочення можливості навчання впродовж усього життя для всіхˮ, ЦСР 5 „Забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок та дівчатˮ, ЦСР 10 „Скорочення нерівностіˮ та ЦСР 16 „Сприяння побудові миролюбного и відкритого суспільства в інтересах сталого розвитку, забезпечення доступу до правосуддя для всіх і створення ефективних, підзвітних та заснованих на широкій участі інституцій на всіх рівняхˮ.

Ця стратегічна ціль реалізовуватиметься гармонізовано, зокрема, із Стратегією людського розвитку, затвердженою Указом Президента України від 14.05.2021 №225/2021, Державною стратегією регіонального розвитку на 2021-2027 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 695, та планом заходів на 2021-2023 роки з її реалізації, Національною стратегією зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.04.2021 № 366-р, планом заходів з реалізації зобов’язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи „Партнерство Біарріц” з утвердження гендерної рівності, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1578.

 

Проблеми, на вирішення яких спрямований стратегічний напрям:

обмежений доступ до соціального захисту, соціальних послуг, догляду за дітьми дошкільного віку, освіти, охорони здоров’я, культури та спорту жінок і чоловіків, які належать до вразливих груп населення (мешканці сільської місцевості та віддалених гірських районів, жінки і чоловіки з інвалідністю, літнього віку та інші маломобільні групи жінок і чоловіків, ромські жінки і чоловіки);

брак доступних та якісних послуг публічної інфраструктури догляду за дітьми, особливо в сільській місцевості;

низька представленість дівчат серед здобувачів STEM-освіти (наука, технології, інженерія, математика), що обмежує їхні можливості зайнятості у високооплачуваних сферах економічної діяльності;

обмежені можливості ромських дівчат у здобутті освіти, зокрема через поширення ранніх шлюбів серед ромського населення, що перешкоджає дівчатам отримувати гідну професійну реалізацію в майбутньому;

обмежені можливості жінок та дівчат з сільської місцевості щодо занять фізичною культурою та спортом;

обмежений доступ до навчання впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти різних груп жінок і чоловіків, передусім, сільських жінок, літніх жінок, жінок з інвалідністю, представниць ромської національної меншини, інших категорій, які зазнають множинної дискримінації;

обмежений доступ до новітніх цифрових технологій та користування мережею Інтернет представників окремих вразливих груп жінок і чоловіків, у тому числі жінок і чоловіків літнього віку, мешканців/нок сільської місцевості, віддалених гірських районів, представників/ць ромської меншини та інших;

недостатнє врахування гендерних аспектів при формуванні та реалізації освітньої політики, що призводить до збереження гендерних стереотипів та наявності дискримінаційного змісту навчального контенту на всіх освітніх рівнях, низького рівня гендерної чутливості освітян, відсутності комплексної системи гендерної освіти;

недостатність доступних та високоякісних медичних послуг, у тому числі послуг з охорони репродуктивного здоров’я з урахуванням різних потреб жінок та чоловіків вразливих груп;

наявність стигматизації та дискримінації, що обмежує доступ до високоякісних медичних послуг, у тому числі послуг з охорони репродуктивного здоров’я жінкам, які живуть з ВІЛ, ромським жінкам;

поширеність гендерних стереотипів у засобах масової інформації та соціальних мережах через низький рівень гендерної чутливості та обізнаності журналістів з питань протидії дискримінації і забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

послуги, які надаються у різних сферах, у т. ч. освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, транспорту тощо не є гендерно чутливими.

 

Оперативна ціль 3.1. Створено умови для соціальної захищеності жінок і чоловіків різних груп населення для попередження бідності

Завдання, спрямовані на досягнення оперативної цілі:

створити умови для рівного доступу різних вразливих груп жінок і чоловіків до соціального захисту, соціальних послуг;

забезпечити подолання / мінімізацію негативних наслідків складних життєвих обставин, особам / сім’ям, які в них перебувають через соціальну підтримку та соціальний захист вразливих груп населення із врахуванням різних потреб жінок та чоловіків.

 

Очікувані результати:

наявні доступні інфраструктури якісних соціально значимих та гендерно чутливих послуг у сфері освіти, в тому числі з догляду за дітьми дошкільного віку, охорони здоров’я та соціального захисту, культури та спорту, до яких мають рівний доступ всі громадяни незалежно від статі, віку, національності, місцевості проживання, рівня доходів або наявності інвалідності;

програми соціальної підтримки та соціального захисту вразливих груп населення враховують різні потреби жінок та чоловіків та забезпечують подолання або мінімізацію негативних наслідків складних життєвих обставин, особам/сім’ям, які в них перебувають.

 

Оперативна ціль 3.2. Створено умови для забезпечення рівних прав та можливостей дівчат та хлопців, жінок і чоловіків у сфері фізичної культури та спорту

Завдання, спрямовані на досягнення оперативної цілі:

забезпечити оцінювання залучення до фізичної культури та спорту різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків;

формувати позитивний імідж та сприяти ширшому залученню дівчат та жінок до занять фізичною культурою та спортом, створювати паритетні умови відбору та навчання для дівчат і хлопців у всіх видах спорту та недопускати втрати кваліфікованих кадрів;

забезпечувати проведення фізкультурно-спортивної реабілітації дівчат і хлопців, жінок і чоловіків з інвалідністю.

 

Очікувані результати:

форми статистичної звітності у сфері фізичної культури та спорту включають показники, за якими можна здійснювати аналіз забезпечення гендерної рівності у фізкультурі та спорті, у тому числі щодо фінансування

зростання кількості дівчат та хлопців вразливих груп, які займаються фізичною культурою та спортом;

зростання кількості дівчат і хлопців, жінок і чоловіків з інвалідністю, охоплених фізкультурно-спортивною реабілітацією.

 

Оперативна ціль 3.3. Забезпечено рівний доступ до освіти та професійного навчання для дівчат і хлопців, жінок і чоловіків

Завдання, спрямовані на досягнення оперативної цілі:

розширити доступ до навчання продовж життя, особливо для жінок в сільській місцевості, жінок старшого віку, інших категорій, які зазнають множинної дискримінації;

розширити можливості для ромських дівчат для здобуття освіти;

забезпечити доступ жінок і чоловіків, дівчат і хлопців до цифрової інфраструктури у сільській місцевості та відділених районах; створити навчальну мережу з цифрових технологій для населення;

забезпечити інтеграцію гендерних підходів до планування, реалізації та моніторингу державної політики у сфері освіти, в т. ч. включення гендерної складової до стандартів вищої освіти за всіма спеціальностями, покращити гендерне навчання та освіту для педагогічних працівників, створити систему гендерної експертизи усього навчального контенту;

створити умови для зменшення впливу гендерних стереотипів на вибір майбутньої професії дівчатами та хлопцями, в тому числі шляхом розширення можливостей дівчат здобувати STEM-освіту, використання однакових за змістом навчальних програм з усіх предметів, недопущення видання підручників з дискримінаційним змістом, вжиття позитивних дій, спрямованих на збільшення кількості дівчат на тих спеціальностях, які є найбільш затребуваними на ринку праці.

 

Очікувані результати:

жінки та чоловіки мають рівний доступ до навчання продовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти, особливо жінки в сільській місцевості, жінки старшого віку, інші категорії жінок, які зазнають множинної дискримінації;

жінки та чоловіки мають високий рівень цифрової грамотності та рівною мірою користуються перевагами сучасних цифрових технологій, особливо жінки у сільській місцевості, літні жінки, жінки ромської національності;

використовується недискримінаційний освітній контент, вільний від гендерних стереотипів та упереджень, запроваджені освітні програми підготовки фахівців з питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків та формування високопрофесійних фахівців, гендерну складову включено до стандартів вищої освіти за всіма спеціальностями

зростання частки дівчат, які навчаються за STEM спеціальностями (наука, технології, інженерія, математика);

зростання кількості ромських дівчат, які здобувають освіту (повну загальну середню / спеціалізовану), скориставшись створеними для них можливостями доступу до освіти;

дівчата та хлопці, особливо вразливих груп, мають рівний доступ до позашкільної освіти та проведення змістовного дозвілля, що сприяє майбутньому професійному зростанню та розвитку особистості.

 

Оперативна ціль 3.4. Забезпечено рівний доступ до послуг охорони здоров’я для різних груп жінок і чоловіків

Завдання, спрямовані на досягнення оперативної цілі:

забезпечити доступ до високоякісних медичних послуг, у тому числі послуг з охорони репродуктивного здоров’я, враховуючи різні потреби жінок та чоловіків, особливо тих, які перебувають у складних життєвих обставинах, зумовлених, зокрема, інвалідністю, наявністю невиліковних хвороб та хвороб, що потребують тривалого лікування, бездомністю, а також з сільської місцевості, національних меншин (зокрема, ромів) та інших соціальних груп, які зазнають множинної дискримінації;

знизити рівень малюкової та материнської смертності;

забезпечити раннє виявлення захворювань, зокрема, онкологічних, туберкульозу, тощо, попередження суїцидальної поведінки шляхом проведення профілактичної роботи з різними групами жінок і чоловіків;

підвищити гендерну чутливість населення та медичних працівників задля формування „нульовоїˮ толерантності до стигматизації та дискримінації у сфері охорони здоров’я, зокрема, жінок, які живуть з ВІЛ, ромських жінок та інших категорій, які зазнають множинної дискримінації.

 

Очікувані результати:

зростання кількості жінок і чоловіків із сільської місцевості та гірських територій, малозабезпечених сімей, з числі осіб з інвалідністю, ВІЛ-інфікованих, ромських національних меншин та інших категорій, які зазнають множинної дискримінації, які скористалися високоякісними медичними послугами;

зменшено рівень малюкової та материнської смертності;

зменшення онкологічної захворюваності, на туберкульоз, кількості смертей, пов’язаних із суїцидом;

покращено репродуктивне здоров’я жінок і чоловіків;

підвищено гендерну чутливість населення та медичних працівників, сформовано „нульовуˮ толерантність до стигматизації та дискримінації у сфері охорони здоров’я щодо осіб, які живуть з ВІЛ, ромських жінок та інших груп жінок і чоловіків, які зазнають множинної дискримінації.

 

Оперативна ціль 3.5. Засоби масової інформації, медіа та Інтернет ресурси висвітлюють інформацію у гендерно чутливий спосіб

Ця стратегічна ціль реалізовуватиметься гармонізовано із Концепцією комунікації у сфері гендерної рівності, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України 16.09.2020 № 1128-р.

Завдання, спрямовані на досягнення оперативної цілі:

популяризувати через засоби масової інформації (ЗМІ) та медіа питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків для зменшення гендерної нерівності, формування нульової толерантності до насильства, дискримінації за ознакою статі та множинної дискримінації, розвінчання гендерних стереотипів, недопущення сексизму, об’єктивне ставлення до жінок в інтерв’ю, репортажах, публікаціях, а також висвітлення їхньої багатогранної ролі задля уникнення стереотипів та дискримінації;

розширити доступ жінок до прийняття рішень у медіа та культурі;

забезпечити рівні права та можливості жінок і чоловіків у сфері культури та мистецтва.

 

Очікувані результати:

збільшення кількості гендерно чутливих та недискримінаційних інформаційних матеріалів та художніх творів;

збільшення кількості чоловіків, які використовують відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та листки тимчасової непрацездатності у зв’язку із хворобою дитини;

збільшення частки журналістських репортажів, публікацій, які висвітлюють всебічне та реалістичне уявлення про жінок, їх досвід та інтереси, уникають посилення гендерних стереотипів, вживають/використовують гендерно-чутливу мову/лексику;

збільшено представництво жінок на керівних посадах на рівні прийняття рішень у медіа та культурі.

 

Основні показники:

Індикатори	І етап 2022-2024	ІІ етап 2025-2027	ІІІ етап 2028-2030
1. Частка населення, чиї середньодушові еквівалентні сукупні витрати є нижчими за фактичний (розрахунковий) прожитковий мінімум, за статтю, % (індикатор ЦСР 1.1.1)
2. Співвідношення рівнів бідності домогосподарств із дітьми та домогосподарств без дітей за статтю особи, яка очолює домогосподарство (голови домогосподарства), рази (індикатор ЦСР 1.1.2)
3. Середня очікувана тривалість життя при народженні за статтю, років (індикатор ЦСР 6.1)
4. Кількість випадків материнської смерті, на 100 000 живонароджених (індикатор ЦСР 3.1.1)	11,4	11,3	11,2
5. Коефіцієнт народжуваності у віці до 20 років, на 1000 жінок віком 15-19 років (індикатор ЦСР 5.5.1)	15	12	10
6. Самооцінка стану здоров’я населенням залежно від віку та статі (публікуються на сайті Держстату у збірнику)
7. Розподіл домогосподарств за рівнем доступності медичної допомоги, можливості придбання ліків та медичного приладдя залежно від статі та віку осіб, які входять до складу домогосподарства (публікуються на сайті Держстату у збірнику)
8. Частка населення, яке повідомило, що за останні 12 місяців користувалось послугами Інтернету, за статтю, % (індикатор ЦСР 8.2)
9. Рівень участі населення у формальних та неформальних видах навчання та професійної підготовки за статтю та віковими групами (15-24 роки, 25-64 роки), % (індикатор ЦСР 4.18)
10. Частка засобів масової інформації, які дотримуються принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок (за результатами проведення моніторингу)

 

Стратегічна ціль 4. Жінки та чоловіки беруть рівну участь, користуються результатами сталого економічного розвитку та мають рівний доступ до всіх видів економічних ресурсів

Ця стратегічна ціль відповідає пріоритетам Пекінської платформи дій за напрямами: „Жінки та економікаˮ, „Жінки та навколишнє середовищеˮ, а також сприятиме виконанню завдань, визначених ЦСР 5 „Забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок та дівчатˮ, ЦСР 7 „Забезпечення доступу до недорогих, надійних, стійких і сучасних джерел енергії для всіхˮ, ЦСР 8 „Сприяння поступальному, всеохоплюючому та сталому економічному зростанню, повній і продуктивній зайнятості та гідній праці для всіхˮ, ЦСР 9 „Створення стійкої інфраструктури, сприяння всеохоплюючій і сталій індустріалізації та інноваціямˮ, ЦСР 11 „Забезпечення відкритості, безпеки, життєстійкості й екологічної стійкості міст, інших населених пунктівˮ, ЦСР 12 „Забезпечення переходу до раціональних моделей споживання і виробництваˮ, ЦСР 13 „Вжиття невідкладних заходів щодо боротьби зі зміною клімату та її наслідкамиˮ.

 

Проблеми, на вирішення яких спрямований стратегічний напрям:

розрив у рівні оплати праці жінок і чоловіків, спричинений, зокрема, високим рівнем гендерної сегрегації на ринку праці, що пов’язана із зайнятістю значної кількості жінок у видах економічної діяльності з нижчими рівнями оплати праці (горизонтальна форма сегрегації) та на посадах нижчого рівня у всіх секторах економіки (вертикальна форма гендерної сегрегації);

різна економічна активність жінок і чоловіків, що проявляється у нижчій участі жінок, порівняно з чоловіками, у складі робочої сили, особливо у найбільш активному репродуктивному віці та жителів сільської місцевості, нижчому рівні зайнятості молодих жінок і чоловіків у віковій групі 25-29 років та більшому поширенні серед жінок неповної форми зайнятості, що обмежує доступ жінок до товарів та послуг;

поширення проявів упередженого ставлення роботодавців до використання жіночої праці та дискримінації за ознакою статі та / або віку на ринку праці, випадків сексуальних домагань, мобінгу на робочому місці;

відсутність визнання економічного внеску неоплачуваної хатньої та доглядової праці, що переважно здійснюється жінками, через брак репрезентативних даних щодо часу, що витрачається на її виконання жінками та чоловіками, та науково обґрунтованих економічних розрахунків вартості такої праці;

обмежені можливості для жінок щодо ведення та розвитку бізнесу, зокрема у сільській місцевості, для вразливих груп жінок, що зазнають множинної дискримінації (жінки-ветерани, жінки з інвалідністю, ромські жінки та інші категорії);

недостатність безпечних та безбар’єрних для пішоходів умов користування дорогами та громадським транспортом; обмежений доступ до громадського транспорту жінок і чоловіків, які проживають у сільській місцевості та / або віддалених гірських районах, що призводить до соціального виключення, обмежених можливостей зайнятості та участі в суспільному житті;

недостатня інтеграція гендерних підходів та врахування потреб різних груп жінок і чоловіків при формуванні та реалізації політики та програм, пов’язаних із природокористуванням, у тому числі споживанням енергетичних ресурсів, захистом довкілля та впливом кліматичних змін тощо;

недостатнє представлення жінок у прийнятті рішень щодо природокористування, у тому числі споживання енергетичних ресурсів, захисту довкілля та впливу кліматичних змін тощо.

Ця стратегічна ціль реалізовуватиметься гармонізовано, зокрема, із Національною економічною стратегією на період до 2030 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2021 № 179, Національною стратегією зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.04.2021 № 366-р, планом заходів з реалізації зобов’язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи „Партнерство Біарріц” з утвердження гендерної рівності, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1578.

 

Оперативна ціль 4.1. Створено умови для рівних економічних можливостей жінок і чоловіків

Завдання, спрямовані на досягнення оперативної цілі:

забезпечити скорочення гендерного розриву в оплаті праці жінок і чоловіків та скоротити рівень горизонтальної та вертикальної гендерної сегрегації ринку праці, подолавши гендерні стереотипи щодо „жіночихˮ і „чоловічихˮ професій і видів діяльності, підвищивши престижність зайнятості чоловіків у традиційно фемінізованих секторах економіки;

створити умови для розширення економічної активності жінок, особливо у віці 25–29 років, а також можливостей для офіційної та повної зайнятості жінок з гідними умовами праці, зокрема у сільській місцевості та вразливих груп населення;

створити дієві механізми попередження та реагування на прояви всіх видів дискримінації за ознакою статі на робочому місці, зокрема сексуальним домаганням;

забезпечити визнання внеску неоплачуваної хатньої та доглядової праці в економічний розвиток та її суспільної цінності на основі науково обґрунтованих досліджень та економічних розрахунків;

створити умови для розширення участі жінок у підприємництві та торгівлі, у тому числі вразливих груп;

 

Очікувані результати:

зменшення розрив в оплаті праці жінок та чоловіків; жінки та чоловіки отримують рівну винагороду за працю рівної цінності;

зростання рівня економічної активності жінок;

зростання частки дівчат, які навчаються за спеціальностями, які традиційно відносились до „чоловічихˮ професій;

зростання частки хлопців, які навчаються за спеціальностями, які традиційно були фемінізовані;

зростання частки чоловіків, які використовують відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у загальній кількості осіб, які знаходяться у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

розроблено дієвий механізм запобігання та протидії дискримінації за ознакою статі, сексуальним домаганням, мобінгу на робочому місці;

зростання частки жінок серед власників середнього та великого бізнесу;

зростання кількості жінок і чоловіків із числа вразливих груп, які займаються підприємницькою діяльністю;

зростання кількості наглядових рад державних та комунальних установ, до складу яких входить не менше 30% жінок;

неоплачувану хатню та доглядову працю враховано при розрахунку валового внутрішнього продукту.

 

Оперативна ціль 4.2. Створено умови для розвитку якісної, надійної, сталої та доступної інфраструктури для жінок і чоловіків, незалежно від місця проживання та інших ознак

створити умови для рівного доступу до інфраструктури (громадський транспорт, заклади торгівлі, надання побутових та фінансових послуг тощо) для чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчат, які проживають у міській та сільській місцевості.

 

Очікувані результати:

наявна доступна, безпечна та безбар’єрна інфраструктура, зокрема громадського транспорту, яка відповідає потребам та враховує можливості різних груп дівчат і хлопців, жінок і чоловіків.

 

Оперативна ціль 4.3. Створено умови для рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті рішень у сфері екологічної політики та рівного доступу жінок і чоловіків до природних ресурсів

Завдання, спрямовані на досягнення оперативної цілі:

забезпечити рівноправну участь жінок і чоловіків у прийнятті рішень у сфері екологічної політики, зокрема щодо використання та збереження природних ресурсів, відповіді на зміну клімату тощо;

забезпечити рівний доступ жінок та чоловіків до природних ресурсів та енергії, доступу до безпечної питної води у сільській та міській місцевості, централізованого водопостачання, покращених умов санітарії та централізованих систем водовідведення  з урахуванням гендерних підходів.

 

Очікувані результати:

зростання кількості жінок, які беруть безпосередню участь у прийнятті рішень у сфері природокористування, в тому числі використання енергетичних ресурсів, захисту довкілля та реагування на зміни клімату;

забезпечено рівний доступ жінок та чоловіків до природних та енергетичних ресурсів, жінки і чоловіки мають рівний захист від впливу кліматичних змін, що враховує гендерний підхід та потреби різних груп жінок і чоловіків, дівчат і хлопців.

 

Основні показники:

Індикатори	І етап 2022-2024	ІІ етап 2025-2027	ІІІ етап 2028-2030
1. Співвідношення середньої заробітної плати жінок і чоловіків, % (індикатор ЦСР 5.6.1)
2. Рівень зайнятості населення за статтю, %: за віковими групами (20-64 роки, 15-34 роки, 18-34 роки) (індикатор ЦСР 8.3.1)
3. Рівень зайнятості жінок віком 25-44 роки, які мають дітей, % (індикатор ЦСР 5.3.2)
4. Рівень економічної активності жінок віком 25–29 років, %
5. Частка об’єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, облаштованих з урахуванням потреб осіб з інвалідністю, % (індикатор ЦСР 3.1.1)
6. Кількість дослідників, які здійснювали наукові дослідження і розробки у природничих науках (за статтю)
7. Частка сільського населення, яке має доступ до централізованого водопостачання, % (індикатор ЦСР 6.1.4)
8. Частка міського населення, яке має доступ до централізованого водопостачання, % (індикатор ЦСР 6.1.5)
9. Частка сільського населення, яке має доступ до централізованих систем водовідведення, % (індикатор ЦСР 6.2.1)
10. Частка міського населення, яке має доступ до централізованих систем водовідведення, % (індикатор ЦСР 6.2.2)

 

6. Реалізація та моніторинг реалізації Стратегії 

Стратегія передбачає на всіх етапах її реалізації спільну та скоординовану діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Урядового уповноваженого з питань гендерної політики у партнерстві з інститутами громадянського суспільства, організаціями профспілок та роботодавців, наукових установ, закладів вищої освіти, за підтримки Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи, Організації з безпеки і співробітництва в Європі та інших міжнародних організацій.

Стратегія передбачає розроблення та затвердження державних та місцевих програм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на кожному етапі реалізації Стратегії, а також нормативно-правових актів, які спрямовані на скорочення гендерної нерівності.

Оцінювання результатів реалізації Стратегії здійснюється шляхом обговорень під час засідань Комісії з питань координації взаємодії органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, міжвідомчих робочих груп з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків за участю центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також за згодою представників інших державних органів, установ та організацій, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, представників громадських об’єднань, наукових установ та міжнародних організацій в Україні.

Моніторинг та оцінювання ефективності реалізації Стратегії ґрунтуватиметься на результатах виконання державних та місцевих програм забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на трирічний період, позиції України у міжнародних рейтингах.

Передбачено здійснення моніторингу досягнення проміжних індикаторів успішності в 2023, 2026 роках та кінцевих індикаторів у 2030 році.

Під час проведення оцінювання прогресу реалізації Стратегії можуть братися до уваги адміністративні дані, статистична інформація, результати соціологічних досліджень, опитувань громадської думки, результатів моніторингу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в окремих сферах та галузях, проведених органами державної влади, органами місцевого самоврядування, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, інститутами громадянського суспільства, міжнародними організаціями.

Оцінювання ефективності реалізації Стратегії ґрунтуватиметься на результатах виконання плану дій, позиції України у міжнародних рейтингах, результатах моніторингу України з боку міжнародних організацій, соціологічних дослідженнях, опитуваннях громадської думки.

 

Завдання і заходи з виконання Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на 2022-2024 роки

 

 

 

Пояснювальна записка